Психологія: лекції, семінари,
практичні, сценарії тренінгів

пошук по сайту
ось
Вхід

Висновки 2 Дисертації «Міфологеми як чинник формування традиційної картини світу». Скуловатова О.В.

ГоловнаДисертаціяВисновки до розділу 2

ВИСНОВКИ до розділу 2

Вагомість психологічного змісту міфологеми «доля» дозволила розглядати її як цілісний об’єкт дослідження. У першому розділі роботи було визначено, що в психології міфологеми цілеспрямовано вивчались лише в контексті іншої наукової проблематики, тому вибір будь-якої серед значної їх кількості має наукову новизну, але доля в психологічному контексті вбачається однією з найбільш цікавих і недостатньо розроблених тем.

Історико-психологічний аналіз теоретичних праць О. Потебні,
М. Костомарова, Б. Рибакова, І. Нечуя-Левицького, фольклорних джерел, художніх творів (Л. Українки, Т. Шевченка, І. Франка, П. Куліша та інших), міфів і легенд в записах різних авторів дозволяє здійснити історико-психологічну реконструкцію, сформувати етнопсихічні концепти і стверджувати, що в ранній період розвитку світоглядно-віросповідних вчень, функціонально пов’язаних з міфологемою «доля», побутували складні структурні утворення з жіночим та чоловічим первенями, як архетипові образи первісних ціннісно-світоглядних уявлень. З’ясовано, що до таких утворень, що уособлюють психічну субстанцію жіночої сутності й космологічної природи, належать (дані систематизовано в таблицю часової стратифікації уявлень про міфологему «доля» (див. табл. 1.3.)): Богиня–Матір (її пізніші аналоги - Дана, Мати Сира-Земля) – Богиня-Донька – Богиня-Баба (її аналоги - Смерть, Яга) / Лада – Лель / Мокоша (як образ Матері) – Лада (як образ Доньки) – Марена (Мара) (як образ Баби–Смерті). Символічну сутність цього міфологемного утворення сприймається й переживається людиною як образ метасимволів (вода – земля), сенсом яких є: народження (образ Матері) – розквітання (образ Доньки) – смерть (образ Баби-Смерті).

Складні структурні утворення, що уособлюють психічну субстанцію чоловічої сутності - Велес – Рід (його аналоги - Сварог, Перун, Редегаст, Даждь-Бог, Світовит, Ладо та Жив) – Змій. Символічна сутність цього міфологемного утворення уявляється й відповідно переживається домінантою, морально-аксіоматичним імперативом, що моделююче підпорядковує собі увесь простір довкілля та внутрішнього світу. Він базується на трьох метасимволах (вода - земля – вогонь). Міфологемні утворення чоловічого та жіночого первенів поєднуються в сенсові пари за принципом вихідного метасимволу: Богиня-Мати – Рід як сутність землі, Богиня-Мати – Велес як сутність вологи та дуальні пари: Богиня-Мати – Рід як сутність: волога – земля, Богиня-Мати – Велес як сутність: волога – вогонь. Здійснений у дослідженні історико-психологічний аналіз демонструє складну діалектичну єдність первісних ціннісно-світоглядних уявлень і переконань, що, як було встановлено, всі мали сенсовий функціональний зв’язок з міфологемою „доля” в уявленнях людей на ранньому етапі побутування світоглядно-віросповідних вчень. Вони здійснювали патерно-проективні функції, забезпечуючи тим внутрішню стабільність, впевненість у своїй життєвій ролі, що сприяло загальній психічній оптимізації, формуванню життєстверджуючих настанов.

З`ясовано окремі особливості ціннісно-світоглядної переорієнтації людини у передхристиянську добу, розвитку та становлення морально-етичних норм, світоглядно-віросповідних вчень, функціонально пов’язаних з міфологемою «доля», що визначається складним структурним утворенням, в якому чоловічим первенем поставав Велес (його іпостась у водній стихії - Водяник), жіночим - сивіли (вили) - русалки (їхній різновид - мавки) – берегині – судиниці – відьми та друга дуальна пара міфологемних утворень: Рід (Род) - Рожаниця (Рожаниці).

Встановлено, що в період релігійного синтезу міфологема «доля», лишилась однією з домінантних одиниць віросповідних вчень і переконань. Виконувані нею патерно-проективні функції не втратили свого ціннісно-світоглядного значення і презентувалися в тісному сенсовому зв’язку зі складними структурними утвореннями, що базуються на християнському віровченні. Еволюційно-трансформаційні процеси в царині світоглядно-віросповідних постулатів характеризувалися новими персоніфікованими утвореннями. Зокрема традиційні іпостасно-жіночі міфологеми синтезувалась зі втіленням інноваційних моделюючих впливів. Складні структурні утворення, що уособлюють психічну субстанцію чоловічої сутності - образи богів Велеса, Рода та інших синтезувалися з уявленнями про Святого Миколая (Власія, Авсенія, Василя, Іллю). Міфологема «доля», в наслідок ціннісно-світоглядних переорієнтацій, у свою чергу набула інших рис лишившись у психологічному контексті ціннісно-світоглядних уявлень.

Простежено, що в пізній період формування світоглядно-віросповідних вчень відбувається виокремлення уявлень про міфологему «доля» з віросповідного контексту. Якщо у попередні періоди її уявляли як певну духовну субстанцію, своєрідну частку добра, достатку, якою наділяють людину боги та різноманітні істоти демонічного світу, то в цей період вона набуває автономності, перетворюється на окрему самостійну істоту. Простежується тенденція до розуміння долі як психічної субстанції, метафори рафінованого характеру особистості, про що свідчать її характеристики: лиха, добра, тиха, зла, злиденна, лінива, працьовита, роботяща, стара та інші.

Опрацьований та проаналізований матеріал психологічного сенсу весільної, родильної та поховальної обрядовості ілюструє різноманітні прояви міфологеми “доля”, зокрема у психосемантиці ціннісно-світоглядних уявлень про справедливий розподіл, пов’язаний з законами життя, усталеними ще в первісній спільноті, та їхніми етико-психологічними стандартами.

Встановлено, що в історичному процесі свого ускладнення й розвитку міфологема «доля» набула різноманітних суб`єктних етико-психологічних значень, а складний процес персоніфікації та опредметнення уявлень про неї активно сприяв цьому. Отже вона тлумачилася й сприймалася: як частина «загального блага», що регулюється справедливим суспільним розподілом; як індивідуальний життєвий шлях, відведений кожній людині; як наречений та наречена, чоловік та дружина; як химерна міфічна істота в образі дівчини чи хлопця, яка зустрічається на життєвому шляху людини і може його визначати, або змінювати; як проекція передбачуваного майбутнього; найпізніше - як психологічна характеристика особистості. Міфологема «доля» символізується ниткою, рушником, пряслами, зірками (зіркою), хлібом (зерном), долонею (лініями на долоні), зозулею, павуком, павутинням. Вона перебуває в одному семантичному полі з поняттями: «суд», «вирок», «час», «розподіл», «зв'язок».

У межах нашої роботи було визначено, що міфологема «доля» як складне структурне утворення реалізує низку психологічних функцій. Вони покликані захищати людину від екзистенційних тривог (невизначеності, втрати життєвого сенсу, смерті, самотності); підтримувати ілюзію «керованості життя»; пояснювати причини життєвих подій і тим самим надавати можливість відчути їхню закономірність та послідовність; раціоналізувати ситуації, на які об’єктивно людина вплинути не може; стабілізувати психічний стан особи; зменшувати психічну напругу переживання відчуття провини та відповідальності; здійснювати проектування майбутнього.

Розглянуто феномен ворожіння. У його контексті доля постає як існуюча в певний проміжок часу, попередньо сформована даність філогенетичного і онтогенетичного розвитку людини, що зумовлює процес подальшого розгортання подій її життєвого шляху.

У дослідженні доведено, що для людини міфологеми є засобом осягнення реальності, подолання психологічних бар`єрів з довкіллям. За їхньою допомогою вона конструює та відтворює свою індивідуальну картину світу. Таке переживання осягнення нового сповнює внутрішній світ і надає сенсу реальності, що твориться в ньому. Істотні для особистості духовно-інтелектуальні набутки вводяться до картини світу та супроводжуються опануванням незнаних емоційно-ціннісних компонентів. У процесі, що триває від моменту долучення до нового, непізнаного й до переживання, виявляється характеристика парадигми наповнення психічного єства новим змістом. Міфологеми актуалізуються в традиційній картині світу людини трьома шляхами: з колективного несвідомого, шляхом етнізації та шляхом самостійного переосмислення людиною, буттєвих реалій, законів та закономірностей існування світу, свого місця в ньому.

Визначено, що дуалізм міфологемного конструкту «доля» полягає в уявленні, що вона є зумовленою, і це незмінно, але саме можливість вгадати, передбачити її дає надію на зміну. Знання про майбутнє, що набувається за допомогою різноманітних передбачень та ворожінь дозволяє впливати на нього та змінювати. Сутність зміни полягає в здатності людини до вибору. Долю людини визначають моменти вирішення найважливіших життєвих ситуацій і проблем, що на її життєвому шляху стають так званими поворотними подіями. Проблема долі породжує співвідношення зумовленого, передбачуваного, нормативного та власної активності людини, її здатності протистояти зумовленості, впливати на перебіг життєвих подій. Міфологема «доля» глибоко вкорінена в психіку українського народу. Та не зважаючи на її глибинність, сучасна людина здатна зробити вибір, протистояти своєму внутрішньому бажанню не брати на себе відповідальність.

← Попередній розділ

Наступний розділ →

...

Всі права захищено. Копіювання матеріалів дозволяється лише із вказанням авторства та посиланням на першоджерело.
Copyright MyCorp © 2018