Розділ 3.1 Дисертації «Міфологеми як чинник формування традиційної картини світу». Скуловатова О.В.

Головна → Дисертація → Розділ 3.1

РОЗДІЛ 3. ПРОГРАМА І МЕТОДИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ МІФОЛОГЕМИ «ДОЛЯ»

У розділі розкрито умови організації і послідовність проведення емпіричного дослідження. Запропоновано методику вивчення міфологеми «доля» в структурі традиційної картини світу людини і обґрунтовано її доцільність (3.1). Викладено основні теоретико-емпіричні підходи до реалізації завдань дослідження у рамках психосемантичної парадигми методом асоціативного експерименту (3.1).

3.1. Методи дослідження міфологічного змісту свідомості людини

Багатоплановість і складність проблеми існування та впливу міфічного змісту свідомості людини не викликає сумніву. У процесії її вивчення постає ряд проблем теоретико-прикладного характеру, зумовлених відсутністю в сучасному методологічному апараті психології об’єктивних методів вивчення цього питання. Методи психоаналітичної школи (метод вільних асоціацій, аналізу сновидінь, аналізу змісту несвідомого з застосуванням гіпнозу та інші), спирались на інтуїтивні здогадки та припущення, що в жодному разі не применшує їхнього внеску в дослідження цієї проблеми, але не надає і повної ясності цьому питанню. Тому вивчення ролі міфологем у структурі традиційної картині світу людини має ряд труднощів у виробленні методологічного апарату дослідження.

У першому розділі дисертаційного дослідження теоретично обґрунтовано, що міфологеми є чинниками формування традиційної картини світу людини. Їхня кількість не піддається обрахунку, до того ж, кожна міфологема може мати безліч інтерпретацій. Тому, розробляючи методику дослідження, було припущено, що психологічний аналіз однієї міфологеми, шляхом індукції дозволить зрозуміти загальні закономірності творення міфологем. Такий підхід є раціональним з огляду на те, що, як зазначав ще
К. Леві-Строс, теми в міфі множаться до нескінченності. Для того, щоб його зрозуміти, необхідно вивчити всю наявну міфологію, всіх народів, що загалом неможливо: цілісність міфу виявляється лише як проект чи тенденція, а не як стан самого міфу [126, с.14]. Потрібно зауважити, що всі речі та явище світу «відокремлені від наявних стосунків суб’єкта та дійсності, відображені в несвідомому події навколишнього світу, поєднані воєдино з наявними стосунками суб’єкта і дійсності, утворюють одне неподільне ціле з цими стосунками [14, с. 401]».

Аналіз наукової літератури продемонстрував актуальність, цікавість та широке поле дослідження було психологічного змісту саме міфологеми «доля». Вона є необхідним елементом сучасного духовного простору, своєрідним символом взаємовідносин людини із світом [33, с. 1]. У ній закріплене не лише минуле як таке, а й сприйняття теперішнього і сподівання на майбутнє. Доля пов’язана з розумінням свободи вибору та відповідальності, з одного боку, і фаталізмом та відчуттям зумовленості з іншого. Концепт “долі”, наявний в усіх міфологічних, релігійних, філософських та етичних системах, складає ядро національної та індивідуальної свідомості [13, с. 3]. Зібравши емпіричний матеріал та провівши бесіди з хворими, сучасна дослідниця проблеми вибору
С. Карпіловська дійшла висновку, що концепт долі належить до активно діючих таємних основ життя, становить центр індивідуальної свідомості як один з важливих елементів суб’єктивної картини світу особистості [103, с. 268]. У наукових працях філологів обґрунтовано теоретичні засади вивчення міфологеми «доля», що дозволяє використовувати ширший і вже апробований науковий матеріал з досліджуваної проблеми. Психологи цілеспрямовано не досліджували міфологеми, тому будь-яка з них має наукову новизну і значення, але доля як проблема є однією з найбільш цікавих та перспективних тем. У сучасній психології було здійснено ряд наукових розробок проблеми долі, зокрема О. Варламовою, яка розглядає долю передусім як терапевтичний момент у психологічному консультуванні. Свій підхід вона називає «рефлексивним долевивченням». Сутність його полягає в „включенні рефлексивних зусиль клієнта, спрямованих на усвідомлення своєї чуттєвості і призначення [39]”. Автор методу не пояснює феномена «доля», а визнає його як факт, означення процесу розгортання життєвих подій, і вибудовує свої концепти на основі цього факту. У цьому підході доля розуміється як даність майбутнього, а не як міфологемне утворення.

Першим розпочав наукове дослідження проблеми долі в межах психології Л. Зонді. Він розробив метод на основі практичної терапевтичної роботи: у своїй лабораторії ендокринології та конституційної патології в Будапешті. Цей метод названий - генотест, пізніше - «Вісім потягів Зонді». Цей метод засновувався на клінічному спостереженні: одружуючись, людина тяжіє до представників тих родин, в яких хворіють ідентичними хворобами. Цей спадково зумовлений вибір партнера Л. Зонді назвав генотропізмом. Напрям, заснований Л. Зонді, названо «аналіз долі». Це поняття є ключовим для всіх його праць, у ньому поєднуються глибинна психологія і генетика, психоаналіз З. Фройда та аналітична психологія К. Юнга [95]. Ідеї Л. Зонді мають своїх послідовників за кількома напрямами: перший напрям - практичний (Л. Собчик, Л. Бурлачук, С. Морозов, А. Добрович,
В. Лабунская, С. Петров), в якому застосовуються методологічні розробки
Л. Зонді; другий напрям - теоретичне поглиблення ідеї методу Л. Зонді
(В. Тютюник, А. Волкова, В. Джос). У 2001 році в Єкатеринбурзі було засновано товариство «Аналізу долі» та започатковано журнал «Психологія долі». Інтерес психологів до проблеми долі зумовлює її актуальність, але більшість спроб вирішити її здійснюється в умовах практичної роботи та розробки діагностичного апарату і терапевтичних методів, що констатують, а не пояснюють причини виникнення долі як специфічного міфологемного утворення. Вони розуміють долю як певну зумовленість, заданість, що визначає майбутнє. Однак, це вузьке визначення поняття, воно не відбиває всієї багатозначності долі як базового конструкту традиційної картини світу людини.

Зважаючи на вище перераховані аргументи, програма дослідження міфологеми «доля» в структурі традиційної картини світу людини складалася з двох частин і втілюючись поетапно передбачала:

1. Історико – психологічну реконструкцію міфологеми «доля»:

1). Емпіричне дослідження особливостей формування міфологеми «доля» на ґрунті української культури.

а). Аналіз філогенези міфологеми “доля” в ранній період розвитку світоглядно-віросповідних вчень.

б). Дохристиянський період розвитку ціннісно-орієнтуючих уявлень про міфологему «доля».

в). Аналіз міфологеми "доля" в період релігійного синтезу та становлення світоглядно-віросповідних вчень, пов’язаних з міфологемою «доля».

г). Вивчення психологічних засад персоніфікації міфологеми «доля» та її символічних виражень.

2). Дослідження змісту міфологеми «доля».

3). Аналіз міфологеми “доля” в традиційній картині світу людини;

4). Виділення психологічних функцій міфологеми “доля”.

5). Визначення психологічних детермінант формування міфологем у структурі традиційної картини світу людини.

2. Емпіричне дослідження психологічного змісту міфологеми «доля» в традиційній картині світу сучасної людини.

1). Вивчення традиційної картини світу осіб, які ввійшли до вибірки, їхньої ціннісно-сенсової сфери, рівня суб’єктивного контролю, здатності до співпереживання, стосунків у родині.

2). Дослідження міфологеми «доля» у рамках психосемантичної парадигми методом асоціативного експерименту.

3). Кількісний та якісний аналіз проявів міфологеми «доля» в традиційній картині світу людини, особливостей її визначення та пошук кореляцій з показниками інших методик дослідження та написання висновків.

У процесі вибору і розробки методів дослідження ми виходили з того, щоб вони були валідними і надійними, по можливості, відповідали специфіці вивчення складних архетипових структур, дозволяли дослідити міфологему «доля» в структурі традиційної картини світу сучасної людини.

Перша частина дослідження здійснювалась на основі теоретичних методів (аналізу, синтезу, узагальнення теоретичних розробок з досліджуваної проблеми в науковій літературі, методу наукової інтерпретації, історико-психологічної реконструкції) та емпіричних (аналізу художньої літератури і фольклору, спостереження).

Методика проведення  емпіричного дослідження ґрунтується на психосемантичному підході (В. Петренко [186]). Відповідно до мети дослідження, основну методику було доповнено анкетою для визначення загального рівня традиційності поглядів досліджуваних та стандартизованими методиками: Опитувальником рівня суб’єктивного контролю, Опитувальником «Здатність до співпереживання», Тестом–опитувальником батьківського ставлення.

На першому етапі дослідження залученим особам було запропоновано заповнити спеціально розроблену анкету. Крім стандартних пунктів (ПІБ, вік, освіта, професійний статус), вона містила низку спеціальних запитання, спрямовані на виявлення їхнього свідомого ставлення до поняття «доля» та рівня традиційності їхніх поглядів. Анкетування дозволило зібрати надзвичайно цінну інформацію про морально-етичні, етнічні, особистісні настанови досліджуваних, без яких «зріз картини світу» не надавався б для трактування (див. дод. Б. 1). Доцільність його використання полягала в тому, що він мав здійснювати спрямовуючу функцію, стимулювати досліджуваних замислитись над власним походженням, належністю до роду, спільноти, родинними цінностями та концептом «доля», підготувавши цим ґрунт для кращого сприйняття та глибших реакцій на завдання асоціативного експеременту.

Зважаючи на новизну проблеми і те, що аналогів виконуваній роботі немає, методичний апарат є не розробленим. Як уже зазначалося, основною методикою дослідження, рамках психосемантичної парадигми є метод асоціативного експерименту, йому присвячено окремий розділ. Але дослідження надскладного психологічного чинника (міфологемного змісту традиційної картини світу людини) має здійснюватись за різними напрямами, тому як додатковий інформаційний матеріал, було обрано три стандартизовані методики, що використовуються вже багато років, і валідність та надійність яких не викликає сумнівів, це -«Опитувальник рівня суб’єктивного контролю» (Е. Бажанін, Е. Голинкіна, А. Еткінд), «Опитувальник виявлення здатності до співпереживання», «Тест–опитувальник батьківського ставлення» (А. Варга, В. Столін).

Доцільність методики «Опитувальник рівня суб’єктивного контролю» зумовлена тим, що вона визначає настанови людини що до подій її життя, виявляє фактори, які вона вважає за визначальні, трактуючи події та свої вчинки; наскільки вона сподівається на зовнішні обставини, що відповідає кінцевій меті дослідження, з’ясуванню ролі міфологеми «доля» в житті сучасної людини. Було припущено, що на основі методики «Опитувальник рівня суб’єктивного контролю» можна розподілити вибірку за інтернальністю. Гіпотетично, люди з високими показниками за шкалою «Інтернальності в галузі невдач» та низькими показниками за шкалою «Інтернальності в галузі досягнень», за поясненнями наведеним в тексті методики, мали б частіше проявляти реакцію «доля» в асоціативному експерименті, свідомо визначати долю як чинник життя, що пояснює фактологічні зрізи, отримані за допомогою методу психосемантичного експеременту та під час анкетування. Основний показник, вимірюваний методикою «Опитувальник рівня суб’єктивного контролю» - «локус контролю». Вперше запропонував та ввів в науковий обіг поняття «екстернальний локус контролю» та «інтернальний локус контролю» Дж. Роттер на початку 60 – х років хх ст. З того часу, після розробки та розширення методики, вона майже не змінювалась, що свідчить про її валідність та надійність вимірюваних показників.

Термін «локус контролю» охоплює групу суб’єктивних переконань про зв’язок між поведінкою та її наслідками, що виявляється в формі заохочень та покарань. Інтернальний локус контролю характеризує людину, яка вважає події свого життя наслідком своїх вчинків, що, за теорією Дж. Роттера, є результатом життєвих переконань цієї людини. У випадку екстернального локусу контролю, суб’єкт сприймає підкріплення, як наслідок випадку, везіння, долі, втручання сторонніх людей, обставин. Звісно, ці два показники не є максимумами. Шкала є віссю з двома крайніми точками: інтернальність – екстернальність, а досліджувані розташовуються на ній відповідно до своїх переконань. Методика «Локус контролю», в контексті нашого дослідження, узгоджується з показниками анкети, що демонструють особистісні настанови людини. Локус контролю також пов’язують з іншими особистісними характеристиками людини: виявлено, що особи з внутрішнім локусом контролю більш впевнені, послідовні та наполегливі в досягненні своїх цілей, врівноважені, здатні до самоаналізу, доброзичливі та самостійні. Зовнішній локус контролю характеризує невпевнену, неврівноважену поведінку, схильність відкладати свої справи «на потім», тривожність, підозрілість, конформізм та агресивність. Внутрішній локус контролю є соціально схвалюваною формою поведінки, що в нашому дослідженні має узгоджуватись з показниками шкали «Соціальнобажана поведінка» (Тест–опитувальник батьківського ставлення).

У дослідженнях, проведених Дж. Роттером, майже не було даних, що підтверджували б наявність більше одного виміру, але з того часу питання детально вивчалось, і було виявлено, що локус контролю має багатовимірну природу. На даний момент опитувальник нараховує значну кількість шкал в різних сферах, залежно від мети дослідження, наприклад, у сфері охорони здоров’я та гігієни, чи політики. Показники інтернальності та екстернальності узгоджуються з методикою «Тест–опитувальник батьківського ставлення». У дослідженнях локусу контролю було виявлено, що батьки, які старанно піклувалися про дітей, давали їм відчуття захищеності та позитивні емоції, допомагали розвиватися в різних напрямах, формували у дітей інтернальні переконання.

Наступною стандартизованою методикою дослідження, що демонструє чутливість людини до зовнішнього світу та переживань інших людей, став опитувальник «Виявлення здатності до співпереживання». Його використано враховуючи те, що люди з високим рівнем розвитку емпатії є більш чутливими до інших людей і до свого внутрішнього світу. Вибір цієї методики зумовлений тим, що показники за цим опитувальником пояснюють глибину реакцій досліджуваних. Теоретично показники методики «Опитувальник рівня суб’єктивного контролю» та методики «Виявлення здатності до співпереживання» мали корелювати між собою, підтверджуючи правильність їх вибору у даному дослідженні. Методику розроблено
Е. Маграбяном для вивчення здатності особистості до співпереживання, заснованого на емпатії. Емпатія (з грецької empatheia — співпереживання) - це глибоке співчуття, осягнення емоційного стану іншої людини. Термін «емпатія» ввів у науковий обіг Е. Титченер. Розрізняють кілька видів емпатії: емоційну (ґрунтується на механізмах моторного наслідування афективних моторних реакцій іншої людини), емпатію, що ґрунтується на інтелектуальних процесах (порівняння, аналогія) та предикативну (здатність прогнозувати поведінку та відчуття іншої людини). Різновидами емпатії є співпереживання, тобто здатність відчувати ті ж емоційні стани, що й об’єкт співпереживання, та переживання власних емоційних станів суб’єкта відносно об’єкта переживання. Встановлено, що рівень емпатії зростає з життєвим досвідом.

Традиційність як явище існує і зберігається, перш за все, в родинному середовищі. Стосунки, що склалися в родині, визначають людину, основні тенденції її поведінки, вибори, настанови, що спрямовують її життя, тому п’ятою методикою, яка відповідає поставленим завданням дослідження, обрано «Тест – опитувальник батьківського ставлення» (А. Варга, В. Столін). Оскільки в анкеті визначався рівень традиційності середовища досліджуваних, їхні основні життєві цінності та настанови, методика «Тест - опитувальник батьківського ставлення» мала розширити, підтвердити та доповнити ці результати.

Традиційна картина світу визначається як утворення винесене за особистість, спільний здобуток етносу, тому для ґрунтовного її вивчення недостатньо розглядати певну категорію людей. Потрібен ширший зріз за різним параметрами (віком, місцем проживання). Керуючись принципом раціональності, до участі в дослідженні було залучено 210 осіб. За своєю структурою дослідження було складним в організації, що зумовлено специфікою феномену міфологем.

Традиційна картина світу явище архетипової природи, з певною ментальною залежністю та належністю. У формуванні вибірки також враховувалось, що походження людини є істотним фактором, що впливає на формування її картини світу, і надзвичайне значення має те, в якому саме місці народилася і проживає людина. Тому для збирання репрезентативних даних у дослідженні взяли участь представники двох суміжних областей.

Генеральну сукупність дослідження утворили люди різного віку від 16 до 49 років, українці за самовизначенням, що проживають на Київщині та Чернігівщині. При формування генеральної сукупності використовувався стохастичний метод. Він передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згідно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупності. Репрезентативність вибірки, за принципом тотожності сформованої моделі дослідження міфологеми параметрам генеральної сукупності, базувалась на особливостях її побудови. До неї ввійшло 210 осіб, що становлять множину випадкових об’єктів, в єдності їхніх суттєвих якостей та ознак, які характеризують генеральну сукупність. Одиницями відбору елементів визначеної сукупності, що підлягали аналізу, були етнонаціональні показники, місце проживання та вік.

За характером вибірка є стратифікаційною. Її побудова відбувалась шляхом районування генеральної сукупності. Генеральну сукупність було поділено на однорідні групи за ознакою місця проживання. Потім з кожної групи, в випадковому порядку, відбиралась певна кількість одиниць, пропорційно питомій вазі групи в загальній сукупності. Ці одиниці становили люди різного віку: молодь від 16 до 20 років, від 20 до 30 років, та люди віком після 30 років (найстаршому 48 років). Відповідно кількість досліджуваних у групах: по Київщині становила 25 осіб віком від 16 до 20 років, 25 осіб від 20 до 30 років та відповідно 55 осіб старше 30 років; по Чернігівщині 24 особи від 16 до 20 років, 21 особа від 20 до 30 років та 60 осіб старше 30 років. Такий розподіл у середині кожної групи забезпечив типовість вибірки в усіх її параметрах.

Для побудови груп в межах вибірки використовувались різні стратегії, які потрібні для того, щоб забезпечити максимально можливе дотримання внутрішньої та зовнішньої валідності. Це такі як рандомізація та найближче моделювання. Використання рандомізації ґрунтувалось на припущенні, що кожен член популяції з рівною ймовірністю може потрапити до вибірки. У дослідженні застосовано рандомізацію з виділенням страт. При даному способі формування, генеральна сукупність ділилася на групи, що володіють характеристиками: вік та місце проживання, і відбиралися випробовувані з відповідними характеристиками. Наближене моделювання застосовувалось відносно регіональних ознак і включало складання обмежених вибірок з метою подальшого узагальнення висновків про цю вибірку на ширшу популяцію.

Простий ймовірний відбір здійснювався сукупністю методів: презентативної групи, поштового опитування через мережу Інтернет та методом  «снігової кулі». Використані методи мали наступні недоліки: у обраних групах презентується лише одна суспільна верства людей певного віку; опитування через мережу Інтернет в свою чергу обмежено тим, що не всі представники сучасного суспільства користуються нею. Перевагою застосованих методів є простота пошуку та дотримання закону ймовірності, що характеризує вибірку як стихійну. За критеріями систематизації вибірка є простою, ймовірною, одноступеневою, змістовною.

Процес реалізації програми дослідження проходив у кілька етапів: перший передбачав, що залучені особи заповнюють анкету спрямовану на визначення традиційності їхніх поглядів. Як зазначалось вище, це підготувало ґрунт для глибшого сприйняття та змістовніших реакцій на завдання асоціативного експеременту. Після її заповнення, залучені особи мали замислитись над своїм походженням, родинними та особистими цінностями, настановами, актуалізувати у свідомості переживання свого родоводу. На другому етапі, що відбувався наступного дня, після заповнення анкети (було визначено, що цього часу цілком достатньо для того, щоб переживання, викликані анкетуванням актуалізувалися, не встигли згаснути), заповнювався бланк методу асоціативного експеременту та вносилися відповіді в бланки стандартизованих тестових методик. Матеріал вибірки формувався за наперед визначеними критеріями. По-перше, складність проблеми, що вивчалась вимагала від досліджуваних певного рівня спорідненості з етнокультурою, усвідомлення належності до спільноти. Другим критерієм відбору був показник збереження успадкованих етнокультурних орієнтирів і цінностей. Зібраний матеріал виявив високу ступінь неоднорідності цього показника у досліджуваних, що свідчить про істотні спотворення, етнокультурне травмування значної частини опитаних, виробленого у їхній свідомості індиферентного байдужого ставлення до базових чинників формування етнічної свідомості. Досліджувані виявились не спроможними до кінця заповнити методики, давали суперечливі відповіді; виражали небажання співпрацювати, що виявлялось у неохайному заповнені та закритих відповідях на відкриті запитання. Для багатьох осіб складним виявилось завдання заповнити графічну частину асоціативного методу, без чого методика була не повною і вже не могла оброблятися поряд з іншими. Труднощі викликали запитання на зразок:  «Проранжуйте перелічені поняття», «Виберіть кілька варіантів та проранжуйте їх», хоча перед заповненням бланку експериментатор пояснював незрозумілі поняття і під час його заповнення надавав консультації очно та в режимі «on line».

Отримані дані піддавалися кількісному аналізу та якісній інтерпретації з подальшими змістовними узагальненнями. Опрацювання даних здійснювалось за допомогою методів математичної статистики на основі пакету програми SPSS 13.00.