Психологія: лекції, семінари,
практичні, сценарії тренінгів

пошук по сайту
ось
Вхід

Розділ 2.3 Дисертації «Міфологеми як чинник формування традиційної картини світу». Скуловатова О.В.

ГоловнаДисертаціяРозділ 2.3

2.3. Психологічні функції міфологеми “доля”

 

Багатозначність проблеми долі зумовлена складністю часових зв’язків, відображених у ній. Доля є поясненням минулого, можливим лише в теперішньому часі. На психологічному рівні розуміння вона зумовлює теперішнє з точки зору минулого, і вона ж визначає майбутнє. Міфологема «доля» поєднує минуле, теперішнє та майбутнє. Людство, природно, прагне зрозуміти закони світу, зокрема часу, що зафіксоване в уявленнях і виявилося у фантастичній ідеї Г. Уелса про машину часу, в науковій теорії відносності часу і простору А. Ейнштейна та інших теоріях та концепціях. Розумова активність, спрямована на вивчення часу, викликана тим, що формальний час та час, відтворений у свідомості людини - не співпадають. Як приклад можна навести феномен «відчуття прискорення плину часу з дорослішанням людини». Фізично, людина завжди перебуває в теперішньому, але переживання її можуть стосуватися як минулого, так і майбутнього. Переживання подій особистого життя, що опосередковується в розповідях, щоденникових записах, під час перегляду фотокарток переносить людину в психологічний вимір минулого. Зауважимо, що інші психологічні механізми діють коли людина читає історичний роман. Минуле, відображене в романі, не є її особистим минулим, тому вона сприймає його в теперішньому часі безпосередньо в момент читання.

Ґрунтуючись на психічному процесі уяви, мрії людини, її прагнення, можливі перспективи, плани, надії, сподівання, передчуття та очікування, супроводжуючись широким спектром психічних станів, виступають засобом переживання майбутнього. Частота виникнення переживань пов’язаних з майбутнім залежить від індивідуальних якостей людини та її віку. Загалом, для людей молодого віку притаманно переживати майбутнє. Це пояснюється наявністю ширшого поля для задоволення потреби в переживанні, ніж є в минулому. Відповідно, люди похилого віку часто звертаються до минулого досвіду, переживають та переосмислюють події свого життя. У теперішньому часі переживання події немає, тому що в момент “тут і тепер” людина живе, відчуває. Переживання ж відбувається вже після того як подія сталася, чи до того як вона має відбутися. Необхідно вточнити, що в цьому контексті під переживанням розуміється внутрішня психологічна робота людини зі значимою «інформацією», спрямована на її аналіз, надання особистісного сенсу та включення в якості нового елемента в картину світу .

Міфологемне утворення “доля” припускає зумовленість подій, приреченість людини, на чому ґрунтується логічний конструкт свідомості: якщо доля є зумовленою, то її можна передбачити, вгадати, а отже, змінити, що й породжує феномен ворожіння. Психологічне відчуття часу передбачає цілісність, синхронність минулого теперішнього та майбутнього Процес ворожіння, пророцтва спирається на архаїчне уявлення, що «майбутнє» перебуває десь поряд, у паралельному вимірі, треба лише вміти його дістати і розгадати [61, с. 319]. Офіційна християнська церква забороняє будь які різновиди ворожінь [61, с. 319], але вони збереглися як самобутні, самодостатні акти, що пов’язано з глибинністю світоглядних уявлень про міфологему «доля» в традиційній картині світу людини. Обрядове ворожіння є невід’ємним атрибутом психологічного буття народу. Причина цього явища криється в глибинній потребі людини переживати майбутнє, що можливо лише тоді, коли вона мріє, прогнозує, сподівається, планує та передбачає. Незважаючи на заборону ворожіння та інших обрядів вони існували, викорінившись в глибинних шарах психіки народу і, синтезувавшись з християнською релігією, поступово стали складовою культу. Підтверджується це в численних роботах вчених-істориків, зокрема
А. Потебня зауважив, що церкви зводились на місцях падіння ідолів, і люди, за звичкою, продовжували відвідувати ці місця. Місцеві погляди змішалися з привнесеними, християнські свята злилися з язичницькими [194, с. 276] - відбувся своєрідний релігійний синтез. Дівочі ворожіння гармонійно вплелися в християнські свята: ворожать на Андрія, у Святвечір, на свято Іванна і Катерини. Ці традиції формувалися та складалися віками.

Віра в можливість передбачати майбутнє ґрунтується на спостереженні людей за розгортанням життєвих подій: народження, розвиток, продовження роду, старіння, смерть. Така послідовність і логіка опредмечується у виразах на зразок: «так йому на роду написано [61. с. 321]». Те, що „доля написана”, припускає можливість її „прочитання”. Звідси випливає традиція передбачати майбутнє «читаючи лінії» на долонях. У своїй методиці восьми потягів Л. Зонді здійснив спробу науково пояснити «зумовленість доль», науково обґрунтувавши ворожіння.

У буденній свідомості людей побутує очікування, що ворожбити здатні досить точно передбачати майбутнє. Як що припустити деяку правомірність цієї ідеї, її можливо пояснити з точки зору психологічної науки, посилаючись на можливість існування інтуїтивних знань. Вони важко піддаються раціональному науковому аналізу, не розроблено методологічного апарату їхнього дослідження. В історії науки відомі інтуїтивні відкриття, що вже після свого опредмечення набували наукового обґрунтування: наприклад, створення Д. Менделєєвим періодичної системи хімічних елементів. Можемо припустити, що такі відкриття не випадкові. Вони спираються на ґрунтовну пошукову роботу дослідника, якому вдається зосередившись на одному предметі розширити своє сприйняття та зафіксувати те, чого пересічна буденна свідомість не помічає. У першому розділі дисертації було розглянуто погляди на проблему суб’єктивності сприйняття світу людиною, можна лише додати, що це сприйняття є звуженим. Така його організація здійснює функцію захисту від потоку інформації зовнішнього світу, що є надто потужним для свідомості людини. «Феномен ворожбитства», пов’язаний, перш за все, із специфічною здібністю деяких осіб концентруватися і ширше відкривати перцептивні канали, що дозволяє бачити речі, яких звичайна людина не помічає. Знання, здобуті таким шляхом, можна вважати «інтуїтивними», а людей, яким приписують передбачення майбутнього, такими, що можуть усвідомлювати, вербалізувати ці інтуїтивні знання і на їхній основі робити висновки. Потрібно врахувати, що інтуїтивне передбачення має сенс в контексті загального життєвого досвіду, спостережливості, рівня здібності до емпатії людини, що займається прогнозуванням майбутнього. У цьому контексті, доля постає як існуюча в певний проміжок часу, попередньо сформована даність філогенетичного і онтогенетичного розвитку особи, що зумовлює процес подальшого розгортання подій її життя. Людина, що займається передбаченням є суб’єктом, який здійснює прогноз, на основі вже існуючої на даний момент сукупності онтогенетичного і філогенетичного факту розвитку.

В Українінській культурі склалася певна «система ворожіння», спрямована на прогнозування майбутнього, вгадування судженого та інше. Нареченого, наречену, на яких спрямовано ворожіння - називають долею [34, с. 139]. Дослідники визначають два види ворожінь: народні (дівочі, жіночі, чоловічі) та професійні, ті що здійснюються ворожбитами. Жоден акт ворожіння не відбувається без атрибутів - карт у «професійних» ворожок, різноманітних побутових речей у дівчат, таких як гребінці, зерно, нитки, кільця, черевички, гілки вишні та інших. Це пов’язано з найдавнішими ціннісно-світоглядними переконаннями про одухотвореність природи та речей. Маніпулюючи предметами, людина намагалася примусити їх говорити, вважає сучасна дослідниця І. Феоктистова [258, с. 139]. На наш погляд, предмети в таких ворожіннях виконують функцію стимулу, що провокує розширення перцептивного каналу. Цей процес зумовлюється умовно–рефлекторною природою психіки. Раціональність цього механізму полягає в тому, що він захищає психіку професійного ворожбита від зайвого обсягу інформації довкілля.

Ворожіння може виступати одним з засобів зняття екзестенційного страху невизначеності майбутнього. Сучасна людина постає перед ділемою: вона прагне вплиниту, проконтролювати майбутнє і здійснює ритуальний акт ворожіння, але повірити в справжність передбачень зазвичай їй не дозволяє матеріалістичний світогляд. Щоб зняти відчуття тривоги, необхідно бути впевненим: я можу, я керую подіями, впливаю на них. У процесі ворожіння створюється ілюзія оволодіння ситуацією, з’являється відчуття захищеності, внаслідок цього зменшується екзистенційний страх втрати життєвого сенсу та невизначеності майбутнього. За таким же механізмом, з метою оволодіння подіями життя, використовують міфологему “доля”. Коли людина називає події долею, виникає ілюзію можливості впливу. М. Папуча помітив: Людина каже «Доля» і вже в цей момент починає управляти своїм життям, може щось зробити, тому одна з провідних функцій міфологеми «доля» - підтримувати ілюзію керування життям [232].

З погляду екзистенційної психології, міфологія захищає від тривог (невизначеності, втрати життєвого сенсу, смерті, самотності). Людина створює ілюзію, що вона може впливати на світ і завдяки цій ілюзії впливає на нього, бо сама є його творцем. Доля – це один з ключових моментів впливу: віра в неї захищає; її присутність надає життю сенсу й закономірності, воно вже не переживається як безглузде, а набуває визначеності. Як уже зазначалось, доля в деяких випадках розуміється як образ судженого (судженої), що позбавляє страху самотності. Смерть в контексті долі сприймається людиною як неминучість, закономірність життя, і тому зменшується відчуття тривоги, пов’язане з нею. Підсумуємо, що доля як міфологемне утворення виконує функцію захисту від екзистенціальних тривог: невизначеності, втрати життєвого сенсу, невідворотності, смерті, самотності.

Доля виконує пояснювальну функцію. Цей психологічний феномен зумовлюється тим, що людина перебуваючи в важкій життєвій ситуації, намагаючись позбавитись переживання страху, невпевненості в майбутньому, тривоги шукає їй пояснень, зміцнюючи віру в сенс життя, його закономірність, справедливість, послідовність та можливість управляти ним. Пояснюючи наявну ситуацію невідворотністю впливів долі, людина переживає її як обумовлену та закономірну. Складна життєва ситуація набуває осенсованості зрозумілості, завдяки наявності пояснення. Інакше людина як мисляча істота існувати не може.

У деяких випадках віра в долю діє як захисний механізм раціоналізації: вона може виправдати бездіяльність чи події, на які, як людині видається, вона не може вплинути, бо все наперед визначене долею. З латинської раціоналізація (rationalis) означає - розумність, сенс, користь, цікавість, спосіб, план та інш. У науковий обіг поняття ввів Е. Джонсон і далі  звертався З. Фройд. Захисний механізм раціоналізації в психоаналізі розуміють як несвідомо здійснюване суб’єктом пояснення подій чи поведінки, що завуальовує справжні їхні причини. Таким засобом осенсування подій, певним механізмом раціоналізації виступає доля.

Міфологема «доля» презентується у свідомості як символ визначеності, зумовленості подій. Таке переживання долі звільняє людину від почуття страху хаосу, несправедливості, алогічності життя, провини та неповноцінності, неспроможності щось змінити, створює ілюзію захищеності та справедливості, тобто виконує стабілізуючу функцію.

Віра у визначеність долі звільняє людину від необхідності бути відповідальною за свій вибір та вчинки. Свідомість створює лінійний логічний, послідовний, конкретний і зрозумілий конструкт: є приреченість, тому все відбувається так, як наперед кимось вирішено, і нічого не можна змінити. Ця функція виконує роль психологічного засобу зняття напруги від переживання відчуття провини та відповідальності.

Міфологема «доля» як чинник формування традиційної картини світу людини усвідомлено чи неусвідомлено присутня в архітектоніці кожної людини [96, с. 270], і тому вона опосередковано впливає на майбутнє. Прогнозуючи події на майбутнє, людина дотримується точки зору об’єктивного теперішнього і свого суб’єктивного переживання цього теперішнього, використовуючи ціннісно-орієнтуюче уявлення про долю з метою означення закономірностей подій свого життя. Міфологема “доля” в цьому випадку виконує проективну функцію [232].

Міфологема «доля» є невід’ємною складовою картини світу людини, вона опредмечує в її свідомості закони розгортання майбутнього. Як складне міфологемне утворення, вона виконує низку психологічних функцій (див. Табл. 1.2) Розглядаючи долю в системі ціннісно-світоглядних уявлень про специфічну здібність деяких осіб передбачати майбутнє, визначено, що доля постає як існуюча в певний проміжок часу, попередньо сформована даність філогенетичного і онтогенетичного розвитку особи, що зумовлює процес подальшого розгортання подій її життя. Людина, що займається передбаченням є суб’єктом, який здійснює прогноз, на основі вже існуючої на даний момент сукупності онтогенетичного і філогенетичного факту розвитку. Символічне використання предметів в акті ворожіння зумовлюється умовно–рефлекторною природою психіки.

У межах нашої роботи було визначено, що міфологема «доля» як складне структурне утворення реалізує низку психологічних функцій. Вони покликані захищати людину від екзистенційних тривог (невизначеності, втрати життєвого сенсу, смерті, самотності); підтримувати ілюзію керованості життя; пояснювати причини життєвих подій і тим самим надавати можливість відчути їх закономірність та послідовність; раціоналізувати ситуації, на які об’єктивно людина вплинути не може; стабілізувати її психічний стан; зменшувати психічну напругу переживання відчуття провини та відповідальності; здійснювати проектування майбутнього [232].

← Попередній розділ

Наступний розділ →

...

Всі права захищено. Копіювання матеріалів дозволяється лише із вказанням авторства та посиланням на першоджерело.
Copyright MyCorp © 2018