Розділ2.1.4 Дисертації «Міфологеми як чинник формування традиційної картини світу». Скуловатова О.В.

Головна → Дисертація → Розділ 2.1.4

2.1.4. Психологічні засади персоніфікації міфологеми «доля», її символічні вираження.

У давньослов’янській міфології доля з часом персоніфікується (ця тенденція проявляється і в античній міфології), і утворює окреме божество, що постає в іпостасі дівчини, рідше хлопця. Її антиподом уявляються недоля та лихо. Народ вірив, що доля буває лиха і добра, в “кожного своя”: «Десь ти мене моя мамцю, / Тай в купелі не купала, / Що ти мене моя мамцю, / Щастя – долі не кохала! / - Ой купала моя доню, / Ой купала, купала, / Та ще тоді лиха доля, / У віконечко заглядала (підкреслено мною. – О.С.) [9, с. 95]», «Лиха доля, лиха доля, / Піди і втопися, / А за мною молодою, / Та й не волочися (підкреслено мною. – О.С.) [9, с. 95]». Вона народжується разом з дитиною, чи дається від народження Богом або батьками: “Породила мене мати в нещасну годину, / Дала мені злу долю, де ж її подіну? / Ой чого ж ти, Біда, за мною вчепилась? / Я з тобою, безталанний, з тобою родилась./ Ой, чого ж ти, Біда, за мною вв’язалась? / Я з тобою, безталанний, з тобою вінчалась (підкреслено мною. – О С.) [174, с. 94]». “Вміла мати брови дати,/ Карі оченята, / Та не вміла на сім світі, / Щастя-долі дати (підкреслено мною. – О.С.) [273, с. 29]». Вся народна творчість цього періоду просякнута містикою долі. Потребу в ній підтверджують чисельні прислів’я: без долі й по гриби не ходять; без долі, як без волі; дитина спить, а доля росте; добре тому жити, в кого доля не спить; своєї долі і конем не об’їдеш; доля не питає, що хоче людина: кому доля, тому й півень яйця несе; на торгу долі не купиш; судьба – не собака, палицею не відіб’єш; хоч ряба і погана, та її доля кохана; ще ніхто не втік від своєї долі та інші [66, с. 321].

Поряд з поняттям "доля" постає поняття недолі - злого духа, що з’являється, якщо не поладиш з долею [82, с. 332]: “Увесь вік свій дівувати, / Недоля моя (підкреслено мною. – О.С.) [273, с. 407]; На тебе серце не зійшла, / Твоя і доля і недоля (підкреслено мною. – О.С.) [273, с. 408]». З недолею ототожнюються злидні – маленькі істоти, що заводяться в хаті: не сама біда ходить, а з дітками. За повір'ям, вони живуть під піччю - в центрі хатнього господарства [82, с. 191], [174, с. 97]. На Поліссі молода, полишаючи батькову хату, примовляла: “Добра Доля! Та іди за мною, з печі пламенем, з хати каменем [174, с. 97]». Поряд з тим символіка вогню - складна та багатозначна. Його сутність поєднує позитив і негатив. Він і тепло, їжа, затишок та захист, він і загроза, небезпека, розруха. У філософських уявленнях Демокріта душа мала вогненну сутність. Між нею та долею, як уже зазначалося, існує сенсовий зв'язок. У людей на цьому етапі розвитку світоглядно-віросповідних вчень вже складалися особливі стосунки з долею, у пізніх уявленнях її можна побити палицею [174, с. 96].

Простежуються модифікації міфологеми “доля”. З субстанції, своєрідної частки добра, якою наділяють боги та різноманітні істоти демонічного світу, вона спочатку перетворюється на особу, а потім на внутрішню людську сутність, про що свідчать її характеристики: лиха, добра, тиха, зла, злиденна, лінива, працьовита, роботяща, стара. Зустрічаються вони в байках про ледащу долю, яку потрібно бити, бо вона спить цілий день, чи яку потрібно спіймати, знайти: «Того зажурився – без Долі вродився, / Піду в чисте поле, пошукаю Долі (підкреслено мною. – О.С.) [9, с. 104]». Її можна продати: «Ой, піду я до сусіда, воза позичати, / Та повезу гірку Долю на торг продавати (підкреслено мною. – О.С.) [9, с. 106]». Доля може бути «пустою»: «Заплакала діучиночка, / У шосту суботу, / Годі закликати, /Пусту долю на роботу (підкреслено мною. – О.С.) [100, с. 153]». У цьому випадку доля постає метафорою рафінованого характеру людини, сутністю, що у своїх значеннях перегукується з душею як з інтерпретацією долі.

Розкрити значення міфологеми “доля” дозволяє аналіз етимології слів, пов'язаних з міфологемою «доля»: суд, закон, одруження, смерть. Античні богині долі плели нитку, а латинське слово (lex – закон) є спорідненим з ligare – зв’язувати. Такий самий семантичний корінь мають російські слова: “узы”, “узница”, “узник”. Паралель “доля – суд” підтверджується міфологією. У “Теогонії” Геосида мойри є дочками Феміди, ім’я якої означає утвердження права, закон, суд, судовий вирок [33, с. 7]. Латинське слово “фатум” в російський мові передається словом рок, від реку/ речь. Звідси “пророк” – той, хто говорить про майбутнє, в польській – “wyrok” – виказування, в українській – “вирок” – рішення, часто судове, в російській – “урочить” – ворожити чи обворожити – вплинути на чуже майбутнє, в українській “зурочить” - загадати щось, але воно в наслідок цього не відбудеться, зіпсується [282, с. 120].

Слово «доля» пов’язане з іменником “срок” – визначений долею час, в українській, польській, чеській мовах “рік”, “rok” – циклічний час [282, с. 120]. Поняття “майбутнє” та “доля” часом вживають як синоніми [104, с. 141]. Тому щоб осягти в повному обсязі міфологему “доля”, слід враховувати часовий конструкт, про що свідчать такі приказки: прийде твій час; ще прийде наш час, в добрий час [66, с. 322].

В. Куєвда висунув гіпотезу про зв’язок слова “долоня” з поняттям “доля”, що виявляється на мовному рівні в співзвучному словосполученні “лоно долі”, тобто місце, де схована, записана доля. Зауважимо, що саме по долоні ворожбити намагаються віщувати майбутнє. Етимологічний словник української мови наводить значну кількість споріднених за звучанням та значенням зі словом “долоня” слів іншомовного походження, в тому числі й латинського. Нажаль, він дає лише кілька варіантів тлумачень, одне з яких становить сучасне поняття. Цікавим є інше значення слова “долоня”, що трактується як “Вирівняне та сильно витоптане місце, де моляться [86, с. 106 - 107]”. Що свідчить про відтінок релігійно-культового значення цього поняття.

Розглянемо поняття “лоно”. Цим словом називають груди, живіт жінки, жіночі статеві органи, тобто воно означає жіночу сутність [87, с. 286]. Як уже зазначалося, “доля” пов’язується, перш за все, з жінкою, матір’ю, породіллю. Інший рівень зв’язку цих понять, що підтверджує висунуту гіпотезу, виявляє спорідненість слів “лоно” та “лонок” (одна з перекладин на ткацькому верстаті, через яку полотно перетягують на навій) [87, с. 286]. Як вже було визначено, доля має символічний зв’язок з прядінням та ткацтвом.

Рука, частиною якої є долоня, - це багатозначний символ. У багатьох культурах вона символізує божественну активність. Рука, що виступає з хмари, – ранній символ зображення Трійці. Рука, що стискає скіпетр, меч означає владу. Вона є одним з поширених біблійних символів: рука, що била Христа, - інструмент «Страстей Христових»; рука, що тримає гроші, – означає зрадництво Іуди; омивання руки - жест Понтія Пілата, що в наш час означає зняття провини. Пізніше жінка, яка миє руки, стала символізувати невинність. В індійській культурі багаторукість богів є визнанням їхньої могутності, сили [225, с. 413]. Жінка з простягнутими вгору руками втілює образ Богині–Матері. Основу хіромантії становить ідея, що за лініям на долоні можливо пророкувати майбутнє. Символічно вони означують майбутній, наперед визначений життєвий шлях людини.

Спільнокореневим до слова “долоня” є “лоно”, що демонструє зв’язок з прядінням і означує жіночий первень. Слово “долоня” може набувати релігійно-культового значення, складного і багатовимірного. Цей момент закарбований на рівні несвідомого, тому сучасна людина часто відгукується на пропозиції поворожити по долоні, тобто передбачити долю. Долоня виступає своєрідним стимулом, що викликає бажання дізнатися про майбутнє. Зважаючи на ці аргументи, можна стверджувати, що слово “долоня” належить до семантичного ряду мовних конструктів, пов’язаних з міфологемою “доля”

Міфологема “доля” є широким та багатозначним символом. Українці асоціюють його, між іншим, із зозулею. У багатьох народів є легенди, в яких птахи постають віщунами, провісниками майбутнього. Птахи означають зв’язок землі та неба [225, с. 389 - 390], їх вважають посередниками між світом людей та світом богів. На рушниках часто зображують саме птахів. Одним з відомих різновидів зображення на рушниках є Богиня–Матір, яка тримає на руках двох птахів [75, с. 113]. Вважається, що птахи символізують дух і душу [225, с. 389]. Все це свідчить про відношення символу «птах» до божественного взагалі і до міфологеми «доля» зокрема.

В Україні віщим птахом вважають зозулю: Зозуле, зозуле, / Чому рано куєш / Може ти, зозуле, / Мою долю чуєш? (нар. пісня). Уява народу перетворила зозулю на своєрідного посередника між людським світом і божественним, який транслює інформацію про майбутнє. Як наслідок тотемічних вірувань, багатьом культурам притаманні уявлення, що душа після смерті набуває зооморфного образу птахів [162, с. 239]. За спостереженнями Я. Головацького, крім зозулі, провісницями майбутнього вважали ластівку та сову [8, с. 322], іноді солов'я: «Сидить соловей на тополі / Та співає пісню долі... (підкреслено мною. – О.С.) [9, с. 100]».

Спільну з зозулею назву має рослина – зозулинець чи її різновид - зозулинець шлемоносний (з лат. Orshis militarius). В етимологічному словнику української мови цю назву пояснюють тим, що більшість цих рослин цвіте, коли кує зозуля. Однак, словник дає й інше пояснення назви, приурочуючи її до магічного культу зозулі, що існував у слов’ян і був пов’язаний з прогнозуванням долі. До зозулинцю часто звертаються в заклинаннях, піснях та колядках [86, с. 55]. Зозулинець використовували в народній медицині для чаклування, відновлення сил або отруєння [86, с. 273 - 274]. У цій рослині опредметнювались доленосні, життєво важливі мотиви.

Назва цієї пташки похідна від слова “зозуляти”, тобто кувати, пророкувати [86, с. 274]. Слово “кувати” має відношення до ковальської справи: надавати форми, сковувати – охоплювати з усіх боків [87, с. 120]. Якщо й далі наводити мовні аналогії з долею, то можна сказати, що вона певним чином “кується”, тобто створюється, формується. О. Соловйов зауважив, що «як що причина породжується наслідком, вона цілком може виконувати функцію його знаку [236, с. 40]». Отже, зозуля кує (створює) долю і одночасно є її знаком, передвісником, а оскільки знак не може мати одного значення, бо він завжди ширший, то, з одного боку, зозуля створює долю, а з іншого, - означує, “заганяє” її в певні межі, сковує.

Зозуля – жіночий символ, переважно материнського первеню, іноді він може означати взагалі заміжню жінку, яка перетворюється на пташку за певних обставин, висвітлених в піснях та легендах (наприклад, легенда “Як мати стала зозулею” [100, с. 23]; Летіла зозуля / Та стала кувати, / А то не зозуля, / А то рідна мати. / Вона прилетіла дітей годувати, / Вона передала горобчиком хліба, / Зозулею солі, / Ой мамо, ой мамо, / Як тяжко без долі (народна пісня)). Такі мотиви зустрічаються в міфології багатьох народів. У сербів є легенда, за якою сестра перетворюється на зозулю через те, що оплакувала померлого брата; у поляків княжна, не бажаючи йти за нелюба, стала зозулею [113, с. 323]. Це ілюструє той факт, що зозуля - переважно жіночий символ. Як уже зазначалося, міфологема “доля” має пряме відношення до жіночого первеню взагалі та міфологеми “Богиня–Мати” зокрема.

Вбити зозулю вважалося злочином, бо вона добрий вісник. Люди вірять, що, куючи ранками, вона роздає добру долю, а коли співає на могилі, то втішає живих та оплакує померлих. У деяких місцевостях співати веснянки починали коли закує зозуля. До неї звертались примовляючи: “Зозуленька рябенька, / Пташечка маленька, / Закуй мені по звичаю, / Доти життя в світі маю [102, с. 23]». У фольклорних мотивах образ зозулі дуже популярний: Прийшов я в садочок, / Зозуля кувала, / А ти мене, Галю, / Та й не шанувала (народна пісня). У цьому пісенному фрагменті чітко простежуються доленосні мотиви: хлопець приходить до садочка переживаючи важливий життєвий момент, вирішується його доля, і саме там кує зозуля. Підсумуємо, що міфологема „зозуля” має складний сенсовий зв’язок з міфологемами “Богиня–Мати”, “душа”, “доля”.

Міфологема „павук” також має пряме відношення до міфологеми “доля”. Павук – у релігійних уявленнях символ дикості, зла й диявола, що сплітає павутиння для душ грішників. Іноді цим символом означують скнару, який мучить боржників, ніби павук, що висушує муху. З іншого боку, він символізує удачу, його забороняють убивати. В уяві людей існує повір’я, що він приносить листи. За християнською легендою, саме павук захистив Марію з новонародженим Ісусом, заплівши вхід до печери, де вони сховались від переслідувань. У Біблії він є символом тлінності речей, що розсипаються ніби павутиння. Кельти вважали, що павук збирає й утримує нитки життя, у греків та єгиптян саме він був символом долі [225, с. 362]. Павук плете нитку, як зазначалося, нитка (пряжа) є одним з центральних символів долі. Тому павутина має складне багатозначне символічне нашарування.

Серед племен Африки зустрічається обожнюваня павука як творця світу. Деякі племена уподібнювали його до сонця, уявляючи за аналогією розташування ліній павутини від павука, як променів від сонця [225, с. 362]. За формою павутина нагадує спіраль, складний символ, що означує творення та нескінчену модель всесвіту, еманацію Святого Духа, а з іншого боку, вона символізує старість. У прикметах збереглося вірування, що павук може віщувати долю: білий – добру, чорний – погану [225, с. 363].

Павук в античній традиції жіночої статі. За однією з легенд, Арахна (тобто павук) - лідійська дівчина, яка мала чудовий талант до майстрування, але не догодила богам і тому спробувала задушитися ниткою. Її врятувала Мінерва, богиня мудрості та майстрування, вона й перетворила дівчину на павука [266, с. 82, 442]. Складність символу «павук» та його неоднозначність виявляється в проявах фобічного страху перед ним. За російським повір’ям, павуки шкідливі [91, с. 235], але в Україні до них ставляться з повагою. Вважається, що павук у хаті - на щастя. Символічне значення павука пов’язане з жіночим божеством, творенням світу, прядінням, ткацтвом, а отже, і з міфологемою “доля”.

Розглянутий матеріал переконує, що міфологема „доля” пов’язана з такими поняттями: суд, закон, одруження, смерть. Вона символічно поєднана з поняттями „долоня”, „лінії на долоні”, міфологемами „зозуля” та „павук”.

У пізній період простежується перевтілення та якісна трансформація міфологеми “доля”. З субстанції своєрідної частки добра, якою наділяють людину боги та різноманітні істоти демонічного світу, вона спочатку перетворюється на особу, а потім на внутрішню людську сутність, про що свідчать її характеристики: лиха, добра, тиха, зла, злиденна, лінива, працьовита, роботяща, стара. Втілені вони в байках про ледащу долю, яку б'ють, бо вона спить цілий день, чи яку шукають та ловлять. У цьому випадку доля є метафорою рафінованого характеру людини, сутністю, що у своїх значеннях перекликається з душею. Всі розглянуті міфологемні утворення було систематизовано в таблиці [227].

Аналіз наукових джерел, зразків фольклору, міфів, легенд, релігійних уявлень християнської та дохристиянської доби і творів художньої літератури дозволив дійти висновку, що первинні уявлення про долю зародилися в дородовий період існування людства, зазнаючи якісних трансформацій у свідомості народу. Що відображено в таблиці: «Часова стратифікація уявлень про міфологему «доля»» (див. табл. 2.1). Міфологема «доля» набула різних значень: як частка загального блага, що регулюється суспільним розподілом; як життєвий шлях, визначений кожній людині; як чоловік чи дружина – «суджені» одне одному; як самостійна істота в образі дівчини чи хлопця, яка впливає на життя людини; як заздалегідь визначене майбутнє; як внутрішня сутність людини. Міфологема «доля» символізується ниткою, рушником, пряслами, зірками, хлібом (зерном), долонею, лініями на долоні, зозулею, павуком, павутинням. Перебуває в одному смисловому полі з поняттями: суд, вирок, час, розподіл, зв'язок.