Головна → Статті → Цей матеріал

Скуловатова О.В. Міфологічна основа творення картини світу особистості // Актуальні проблеми навчання і виховання людей з особливими потребами. Збірник наукових праць. Вип. 3 (5). – К.: Вид. Університет Україна, 2007. - С.463–473.

Міфологічна основа творення  картини світу особистості

Скуловатова Олена Вікторівна

Народжуючись людина творить свою глибоко особистісну картину світу. Основою її творення виступають міфологеми. Вони є складними конструктивними утвореннями, що  зберігаються на глибинних шарах психіки. Вивчення міфологем як чинників формування картини світу людини є одним з актуальних завдань сучасної психології.

О. Шпенглер у праці “Занепад Європи” першим поставив питання про вивчення “картини світу” [1], з того часу поняття “картина світу”, “образ світу” та близькі до них - “когнітивна карта”, “модель універсуму”, “схема реальності” [2; 18] використовуються в філософії, психології, лінгвістиці, антропології, астрономії та інших науках. Звичайно, розуміння суб’єктивності сприйняття та наявності в свідомості уявних конструктів, що дозволяють взаємодіяти зі світом, з’явилося значно раніше. Вчення Платона про “світ ідей” [3] можна назвати спробою створення теорії суб’єктивного образу реального світу.

Р.Ретфілд в 50-х рр. одним з перших використав поняття “картина світу” (world view), визначивши його як систему уявлень про світ та місце в ньому людини. Його послідовник К. Гірц надав цьому терміну значення притаманної носію певної культури концепції про світ, суспільство та людину [4; 3], що можна співвіднести з поняттям “традиційна картина світу”.   З початку 60 – тих років в науці  розпочинається хвиля інтересу до цього питання [5; 57]. М. Вебер [6], Е.Фром [7], Е.Кассірер [8], М. Хайдегер, Е.Кант, а також К.Юнг, І.Сєченов, Ж.Фрес, Ж.Піаже, Б.Ананьєв, А.Н. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв та інші звернулися в своїх працях до понять, близьких за своєю сутністю до поняття “картина світу”. Без цього поняття було вже неможливим розуміння сутності людини [5; 57]. А.Н. Леонтьєв відмічав, що проблема сприйняття має ставитись та розроблятись як проблема психологічного образу світу, тому що кожна річ є безпосередньо даною один раз в матеріальному світі, а другий в суб'єктивній чуттєвості людини та в її свідомості, в ідеальних формах. Він називає п’ятим квазіовиміром область, в якій людині відкривається сутність речей, коли сприймається не лише форма та колір, а й значення [9; 11 - 12]. Образ світу є структурою, яку формує людина, а так як людина мешкає у соціумі і є його частиною, то неможливо не враховувати вплив цього надважливого фактору. Так як люди створюють образ світу, то в ньому неодмінно мають виділятися соціальні компоненти. Люди живуть та діють у збудованому світі. Вони самі переробляють образ світу і він опосередковує їх діяльність в реальному світі. В контексті цього не можна не зважати на роль культури як одного з ключових моментів в процесі побудови образу світу. Як було наголошено вище, саме культура виступає носієм міфологемного змісту свідомості народу. В перехідні моменти розвитку суспільства масова свідомість, зазначає Г.М. Андрєєва, стикається з труднощами, головна з яких – “загострення” розриву між побудованим образом соціального світу та реальним світом і виявлення ролі кожного з них в опосередкуванні діяльності людей. Картина світу моделюється, опираючись на значення, сутність яких закладено в особистісних сенсах. За визначенням Т.Лукмана та Ш.Альфреда, сенс - результат тлумачення минулих переживань, які рефлексивно схоплені в наявному «зараз», в актуально-чинній схемі інтерпретації [10; 29], а уявлення про світ – це його осенсування – інтерпретація [11; 16].  Тобто сенс з’являється як результат оцінювання та інтерпретації досвіду минулого, а осенсування призводить до творення картини світу.

Терміни “картина світу” та “образ світу” для багатьох дослідників є синонімами [2], але, на наш погляд, необхідно розвести ці поняття, так як “образ” стосується сфери відчуттів, а “картина” -  площини предметних уявлень. Наприклад, у працях Е. Леонтьєва немає чіткої диференціації понять “картина світу” та “образ світу”: “ До цього часу я описував образ світу, загальний для тварин та людини. Але процес породження картини світу, як і сама картина світу, якісно змінюється, коли ми переходимо до людини… предметний світ виступає в значенні, тобто картина світу наповнюється значеннями” [9; 17]. В словнику української мови слово “картина” визначається як твір живопису; той, хто викликає захоплення своїм зовнішнім виглядом; те, що можна побачити, охопити поглядом, або уявити; епізод, частина акту п’єси що потребує окремих декорацій [12; 110]; тому, йдучи за цією логікою, картиною світу можна називати предметне уявлення в свідомості людини. За О.О. Леонтьєвим, в свою чергу образ світу є відображенням у психіці людини образу предметного світу, опосередкованого предметними значеннями та відповідно когнітивними схемами, котрі піддаються свідомій рефлексії. Він зауважує, що людина присвоює імена чуттєвим образам предметів. Це так звані предметні значення, що по суті є компонентами цих образів і забезпечують можливість їх існування. Кожен сприймає світ через його образ  [13; 268]. Тобто в фокус сприйняття потрапляє лише те, що  відповідає образу світу, який виступає певним регулятором сприймання через чуттєві образи. Людина, називаючи образи, здійснює своєрідне кодування – переведення чуттєвої сфери в предметну, тобто перенесення значень з відчуттів в конструктивну систему картини світу.

Чіткий поділ функцій образу та картини світу можна побачити у Ю. Артємьєвої: найглибший шар внутрішнього світу співвідноситься з сутнісними структурами образу світу, що формується за участю та суттєвому внескові понятійного мислення – шар амодальних структур, що утворюються в наслідок обробки семантичного шару. Семантичний шар – картина світу, є структурованою сукупністю відношень до об’єктів, що актуально сприймаються. Вона тісно пов’язана зі сприйняттям, в тому числі і модальними його аспектами. Картина світу більш рухлива та керується з глибини образом світу, а матеріал для побудови надає їй “перцептивний світ”. Вона може бути сприйнята безпосередньо. Картина світу знаходиться в своєрідному відношенні історизму з образом світу. Образ світу керує історизмом, а картина світу “передає” йому синтезоване, але з різними якостями, відношення до об’єктів, пов’язаних з предметом поточної діяльності. Спільним для цих двох іпостасей є те, що їх елементи – не образи об’єктів, а образи відношення до них [14; 21]. Семантичний елемент виступає сутністю картини світу, на відміну від чуттєвої природи образу світу. Незважаючи на складність зв’язку, у якому співіснують “картина світу” та “образ світу”, вбачається можливим розвести їх у предметну та чуттєву площини, маючи на увазі їх співзалежність та взаємовплив.

У деяких джерелах вирізняють мовну (М.П.Одинцова [15], Л.О.Буталова [16]) та наукову картини світу (Ф.А.Цицин [17], Ю.Белокопытов [18]). Мовна картина світу визначається як відображення  мовною свідомістю оточуючої дійсності під специфічним кутом зору, її частиною є індивідуально-авторська картина світу [16; 94]. Образ людини в мовній картині світу визначають як концентроване втілення сутності тих уявлень про людину, які об’єктивовані всією системою семантичних одиниць, структур та правил тієї чи іншої мови [15; 8]. Наукову картину світу визначають як модель дійсності того чи іншого її аспекту. Вона виступає як уявлення та пояснює механізми і природу об’єктів, узгоджується зі знаннями та спостереженнями, має евристичну цінність до певного моменту, коли підтвердяться нові гіпотези [17; 4]. Але це не всі види картини світу, які можна виділити. Посилаючись на М.М. Маковского, зазначимо, що світ презентується людині через призму її культури та мови, через метафори як явища “картини світу”, котра вирізняється у носіїв різної культури, чи тієї ж самої в різні історичні періоди [11; 16]. Тобто картину світу можливо розкласти на складові частини і означити, наприклад, як “історично-часову картину світу”, “культурну картину світу”, “географічну картину світу” та інші, намагаючись схопити всю різноплановість існування явища. Але такий поділ буде по суті виділенням різних аспектів одного і того самого феномену, що не є доцільним в контексті нашої наукової проблеми.

Кожна людина є індивідуальністю, тому картина світу, так само як і його образ, не може бути ідентичною у різних людей. Наприклад, в працях Клімова А.Є. вказується на відмінність образу світу людей залежно від типу професії [19]. В цьому ключі можемо зазначити, що картина світу буде вирізнятися за віковими критеріями, цитуючи К.Левіна: "світи, у яких мешкає новонароджений, однорічна дитина та десятирічна, різні навіть в однаковому фізичному вимірі" [20; 38]. Додамо, що соціальний статус, місце проживання (навряд чи можна говорити про те, що картина світу мешканця мегаполіса та селянина буде однаковою), і що найважливіше, етнічна приналежність, відіграє значну роль у складанні картини світу, як цілісного утворення.

Продовжуючи обговорення проблеми складових картини світу, згадаємо позицію Жидкова В.С. та Соколова К.Б. Вони вважають, що картина світу складається зі знання про світ, відчуття світу та сприйняття світу [5; 70]. Раніше ми визначили, що чуттєвість стосується скоріше категорії образу світу, ніж картини, тому розглядати світовідчуття як складову картини світу не доцільно. Сприйняття світу є скоріше дієвою категорією, ніж складовою частиною картини світу. Зауважимо, що картина світу складається з уявлення про світ, що сформувалося в свідомості, та відношення до нього. Вона є загальною категорією, в якій можливо виділити мовну, наукову, культурну, професійну та інші види картини світу. Процес її формування відбувається під впливом різноманітних чинників, таких як вік, соціальне середовище, професійна сфера, місце проживання, національність, релігійна приналежність та історичний період часу, в якому живе людина. Суспільство є традиційним утворенням, тому для більш глибокого розуміння сутності творення картини світу необхідно розглянути таку складову традиційності, як менталітет. Він не є сталим сполученням, і змінюється в процесі діяльності, втілюючись у особливостях світосприйняття [21; 119], а саме через сприйняття, інтеріоризацію здійснюється процес творення картини світу. Дотримуючись позиції Б.А. Душкова, можемо сказати, що менталітет - це загальний духовний настрій, відносно цілісна сукупність думок, вірувань, навичок духу, що створює картину світу та закріплює суспільну єдність. Він характеризує специфічні рівні індивідуальної та колективної свідомості, являючи собою особливий тип мислення [22; 13]. Тобто менталітет виступає чинником формування картини світу.

Всі ці чинники є формою інформації, що потрапляє до сприйняття індивіда, тобто картина світу формується в результаті сприйняття та опрацювання інформації. Опрацювання – це діяльність, направлена не на запам’ятовування, а на осенсування, надання особистісного сенсу сприйнятому. Деякі чинники (вік, рід занять (навчання в школі, професійному учбовому закладі, робота, захоплення), місце проживання та інші) з часом змінюються, що призводить до змін в картині світу. Можна стверджувати, що процес побудови картини світу є постійним та динамічним за своєю сутністю. Він починається з народження та здійснюється шляхом інтеріоризації та осенсування інформації оточуючого середовища. Суперечливість цього процесу полягає в тому, що людина вибирає образи для сприйняття відносно вже наявної в даний момент картини світу.

Поруч з поняттям  “картина світу” в психології використовується поняття “життєвий світ”. Для чіткого розуміння з’ясуємо різницю між ними. Ф.Є. Василюк у своїй роботі "Психологія переживання" наводить такі типи життєвих світів:

- зовнішньо-легкий, внутрішньо-простий, проявляється в гедоністичному відношенні до життя;

- зовнішньо-легкий, внутрішньо-складний (ціннісне відношення до життя);

- зовнішньо -складний, внутрішньо-простий (реалістичне відношення до життя);

- зовнішньо-складний, внутрішньо-складний (творче відношення до життя). Під виділеними категоріями він розуміє, глибоку внутрішню структуру,  яка розглядається через призму руху до цілі. Для того, щоб людина змогла упоратись із ситуацією, вона повинна з допомогою переживання провести роботу зі своїм внутрішнім світом та змінити його. Внутрішній світ в теорії Ф.Є. Василюка виступає як пасивний, такий, що пристосовується до зовнішніх обставин, змінюючись кожен раз в новій кризовій ситуації [23; 7]. Ф.Є Василюк не ставив за мету виділити якісь частини чи компоненти життєвих світів, його скоріше цікавила взаємозалежність між способом переживання та типом життєвого світу, який він практично ототожнює з внутрішнім світом. В контексті його підходу картина світу складає компонент життєвого світу.

Для порівняня розглянемо позицію Т.М. Титаренко. Становлення особистості, за  Т.М. Титаренко, відбувається через створення світу, в якому вона мешкає - "світу власного буття". У своєму існуванні людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, вона відділяє себе від нього, щоб потім пов'язати себе з ним, але інакшим чином. "Створює свій життєвий світ, структуруючи зовнішню дійсність, відповідно до внутрішньої. Цей світ є певною цілісністю внутрішнього психічного життя, як усвідомлюваного так і не усвідомлюваного, в поведінці, спілкуванні та діяльності". Життєвий світ, за Т.М.Титаренко, включає як внутрішню, так і зовнішню дійсності, що перероблюються. Вона наголошує, що "у життєвому світі особистості співіснують не реальні, фізичні об'єкти, в їх взаємодії, а їх суб'єктивна інтерпретація" [24; 29 - 30]. Тобто вона розуміє життєвий світ як узагальнюючу категорію, до складу якої входить, поруч з образом світу і картиною світу, оточуюча дійсність в її відношенні до суб’єкта. Ми розглянули дві позиції, відмінність яких полягає в тому, що в одній з них життєвий світ розуміється як внутрішня даність, яка змінюється з метою переживання кризової ситуації. В другій життєвий світ переробляє та змінює зовнішнє, пропускаючи його через внутрішнє і утворюючи з ним цілісність.

Якщо життєвий світ є суб'єктивним сприйняттям особистістю зовнішнього світу, себе в ньому, включаючи  "я-концепцію" та відношення до світу, то картину світу ми можемо означити як його складову, процес побудови якої відбувається в площині життєвого світу людини. Вона є суб’єктивним, оформленим в символи, відбитком сприйняття оточуючої реальності. Картина світу формується в індивідуальній свідомості як результат суб’єктивності сприйняття дійсності.

Первинною причиною суб’єктивності сприйняття є недосконалість органів чуття. Людина засвоює інформацію через обмежену кількість каналів, тому гіпотетично існує така інформація, яка не може бути сприйнятою через відсутність відповідних органів чуття. Феномен інтуїції пов’язують саме з цим фактором недосконалості. Нажаль, об’єктивна наука ні спростувати, ні довести ці факти поки що не спроможна.

Причини вибірковості сприйняття вбачають в досвіді, який його скеровує. В житті людину постійно оточує величезна кількість інформації зовнішнього світу і опанувати її всю, не фільтруючи та не виокремлюючи окремі одиниці, неможливо. Тим більше, що світ постійно змінюється. Сприйняття здійснюється вибірково. Це пов’язано з досвідом та інформацією, що вже є в пам’яті суб’єкта.  Людина бачить та сприймає лише те, досвід сприйняття чого має. Побачити щось, аналогів чого немає в світі конструктів сприйняття, вона просто не спроможна [25; 192 - 197]. Л.Собчек, аналізуючи роботи Л.С. Виготського та С.Л. Рубінштейна, відзначила, що індивідуально-окреслені якості опосередковано змінюють інформацію стосовно довколишнього середовища в кожній людині по різному. З широкого спектру вражень про оточуючий світ кожна людина своїм особливим способом сприймає та оброблює інформацію, акцентує свою увагу на одних речах та не помічає інші. Отже, суб’єктивне сприйняття людини залежить від наявної у внутрішньому світі конструктивної схеми сприйняття – картини світу, та уявлення про своє місця в ній. Індивідуальність проявляється в тому, як, яким способом відбувається вибір, класифікація та структурування інформації. Відзначимо, посилаючись на С.Д. Смирнова, що складність цієї дії закладено в тому, що  новонароджений, володіючи певним набором вроджених форм спонтанної активності, через діяльність та спілкування в традиційній спільноті, вибудовує картину світу на основі сприйнятих образів та вибирає образи для сприйняття відносно своєї картини світу як основи для пізнавальної діяльності [2; 18 - 30]. Ймовірно, спочатку людина володіє лише традиційною картиною світу, в основі якої лежить міф. Вона “передалася їй у спадок”, але з часом на її основі вибудовується індивідуальне бачення – індивідуальна картина світу.

Картина світу не є сталим утворенням. Вона диференціюється з розвитком, набуває індивідуальних рис, але лишається обумовленою тією “основою сприйняття”, яку ми можемо назвати “традиційною картиною світу”. Її значення зосереджено в тому, що кожна соціальна спільність створює, культивує та передає наступним поколінням цілком визначену картину світу, яку можна назвати “сутнісною основою культури”. Вона виступає “загальною частиною” та дозволяє членам однієї спільноти розуміти одне одного. Передається вона за допомогою навчання та виховання [5; 63].

Визначимо відмінності між “картиною світу” та “традиційною картиною світу”. В першому випадку ми говоримо про утворення, наявне в свідомості кожної конкретної людини. Воно виникає на основі традиційної картини світу, в площині життєвого світу людини, під дією факторів всесвіту взагалі і соціального середовища зокрема. Воно є індивідуальним, на відміну від традиційної картини світу - феномена, що відноситься до загального досвіду людства і не є набутком окремої особистості.

Повторюючи думку В.Т.Куєвди, можемо сказати, що традиційна картина світу – це об’єктивна реальність, існуюча поза особистістю. Людина не “малює” її, а скоріше є введеною в неї. Традиційна картина світу є домінантною одиницею буття, самоусвідомлення. Існуючи як формалізуюча обставина, вона робить буття можливим. Традиційна картина світу виступає як зовнішнє, “винесене за суб’єкт” утворення, в чому її можливо співвіднести з міфом. Аналізуючи вище наведений матеріал приходимо до наступних висновків:

1. Картина світу людини складається з уявлення про світ, що сформувалося в свідомості, та відношення до нього. Вона є загальною категорією, в якій можливо виділити мовну, наукову, культурну, професійну та інші різновиди картини світу. Процес її побудови є постійним та динамічним за своєю сутністю. Суперечливість цього процесу полягає в тому, що людина вибирає образи для сприйняття відносно вже наявної в даний момент картини світу.
2. Процес формування картини світу відбувається під впливом різноманітних чинників, таких як соціальне середовище, вік, професійна сфера, місце проживання, національність, релігійна приналежність, історичний період часу, в якому живе людина, та менталітет.
3. Ці чинники є інформацією, що сприймається і перетворюється на конструкти картини світу, шляхом надання особистісного смислу та формування відношення.
4. Індивідуальна картина світу формується на основі традиційної картини світу, особливого утворення, що існує поза конкретним суб’єктом, і є відображенням загальнонаціонального досвіду. Активізуючись в свідомості конкретного індивіда, вона являє собою утворення, що складається з міфологем.
5. Від народження людина має традиційну картину світу, на основі якої вибудовується індивідуальна картина світу.

Література

1. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мифологии мировой истории: В 2 т. / Пер. с нем. К.А. Свасьяна. – М., 1998. - Т.2: Всемирные перспективы. – 606 с.
2. Смирнов С.Д. Мир образов и образ мира. Как парадигма психологического мышления // Мир психологии – 2003. - № 4(36) - С. 18 - 31.
3. Платон Сочинения / Под ред. Карпова Н.Т. – М. - Ч. 2. - 1841. – 385 с.
4. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – К., 2000. – 379 с.
5. Жидков В.С., Соколов К.Б. Искусство и картина мира. – СПб: Алатейа, 2003. – 464 с.
6. Вебер Альфред. Избранное: Кризис европейской культуры / С.Я. Левит (сост.). — СПб.: Университетская книга, 1999. — 565с.
7. Фромм Є. Иметь или Быть?; Психоанализ и религия; Искусство любить. Исследование природы любви / Н. Петренко (пер.), О. Иванчук (пер.). — К.: Ника- Центр, 1998. — 400с.
8. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1996. – 787 с.
9. Леонтьев А.Н. Образ мира // Мир психологии. - 2003. – № 4(36) - С. 10 – 17.
10. Альфред Ш., Лукман Т. Структури життєсвіту. – К.: Український центр духовної культури, 2004. – 560с.
11. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1985. – Т. 2. – 320 с.
12. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні / О.С. Мельничук (голов.ред.), Р.В. Болдирєв (уклад.) — К.: Наукова думка, 1983.
         Т. 3: Н - П. — 653с.
13. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 1997. – 284 с.
14. Мэй Р. Вклад экзистенциальной психотерапии. Экзистенциальная психология. Экзистенция. – Москва: “Апрель Пресс”, Изд-во “ЭКСМО - Пресс, 2001- 624 с.
15. Одинцова М.П. Вместо введения: к теории образа человека в языковой картине мира. Язык. Человек. Картина мира. Лингвоантропологические и философские очерки (по материалам русского языка). Часть 1. / Под ред. М.П. Одинцовой. – Омск: Омский гос. Университет, 2000 - С. 8 – 11.
16. Буталова Л.О. Человек – мир – речь. Индивидуально – авторская картина мира в творчестве омского поэта Тимофея Белозёрова // Язык. Человек. Картина мира. Лингвоантропологические и философские очерки (по материалам русского языка). Часть 1./ Под ред. М.П. Одинцовой. – Омск: Омский гос. Университет, 2000.- С. 94 - 118.
17. Цицин Ф.А. Астрономическая картина мира: новые аспекты // Астрономия и современная картина мира. – М., 1996. - С.3 – 40.
18. Белокопытов Ю. Образы мира, формируемые и действующие в пространстве духовного мира // Мир психологии – 2003.- № 4(36). - С. 116 - 133.
19. Климов А.Е. Образ мира в разнотипных профессиях. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 224 с.
20. Леви-Брюль Л.   Сверхъестественное в первобытном мышлении. – М.: Педагогика-Пресс, 1994. – 608 с.
21. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій. – К.: Тандем, 1997. – 368 с.
22. Чмихов М. Від яйця – райця до Спасителя. – К.: Либідь, 2001. – 430 с.
23. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд-во Моск. Университета, 1984. – 200 с.
24. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития: В 2-х книгах. – Харьков: Фолио; М.: ООО »Изд-во АСТ» – 2000. – Кн. 1. – 832 с.
25. Don Hamachek Psychology in teaching, learning, and growth. – Michigan state university, 1994. – 628 p.