Тема долі в концепціях психоаналітичного напряму

Головна → Статті → Цей матеріал

Скуловатова О.В. Тема долі в концепціях психоаналітичного напряму / Скуловатова О.В. // Вісник КНТУ № 2, 2011. – с. 103-112. УДК: 159.964.2

ТЕМА ДОЛІ В КОНЦЕПЦІЯХ ПСИХОАНАЛІТИЧНОГО НАПРЯМУ

СКУЛОВАТОВА ОЛЕНА

Психоаналітична течія, зробила значний внесок у розуміння природи людини та її психіки і не оминула своєю увагою життєвизначальний концепт долі. Хоча практично жоден з класиків цього напряму не виділяє долю в окрему тему дослідження, вона проявляється в багатьох теоріях і постає у незвичних сенсах. Тема долі все частіше привертає увагу психологів і найперше в своєму практичному контексті. Ця міфологема використовується для пояснення екзистенційних основ реальності, а її вивчення має теоретико-прикладне значення.

Активно розробляти проблему долі почав Л. Зонді вважаючи її генетично зумовленою. У працях Е. Берна та його послідовників доля є реалізацією життєвого сценарію людини. Сучасна психологія вивчає концепт долі найчастіше в контексті інших завдань та наукових проблем прикладного характеру. М. Литвак. вважає, що доля – це певна зумовленість життєвих подій. Її визначають генетичні та фізіологічні фактори, задатки, здібності, темперамент, характер та онтогенез на ранніх стадіях життя. Також долі приділяється увага і в інших роботах сучасних психологів (Дж. Бєдженталя, Д. Джампольські, Т. Цивяна,
О. Варламової). Нажаль, не дивлячись на велику кількість робіт, що так чи інакше стосуються життєвизначальних патернів людського існування тема долі недостатньо висвітлена. Незрозумілими лишаються механізми появи цієї міфологеми в свідомості людини, сенси які їй надаються, її вплив на життя. Перспективною, але нажаль нерозкритою проблемою лишається застосування міфологічного конструкту «доля» у психотерапевтичній практиці.

Вивчення долі в психології тільки розгортається на повну потужність і вимагає застосування та докладного аналізу великої кількості теоретико-методологічного матеріалу в рамках різних підходів. Намагаючись узагальнити та систематизувати наукові дані, якими володіє сучасна наука, вбачається необхідним докладний та повний теоретичний аналіз різних психологічних напрямів та шкіл. Дана стаття присвячена розкриттю лише одного теоретичного аспекту проблеми – сенсам та значенням концепту долі в працях класиків психоаналізу.

Аналізуючи роботи З. Фройда на предмет його розуміння концепту долі ми маємо можливість інтерпретувати лише семантичний матеріал, так як напряму проблемою долі як чинника життя він не займався, хоча в його роботах це поняття вживається багаторазово в різних контекстах. Виключенням є праця «Незадоволеність культурою», де поряд з проблемами культури, совісті і моралі зачіпається вірування в існування долі як певної вищої батьківської інстанції: «У долі вбачається замінник батьківської інстанції; якщо трапляється нещастя, то це означає, що любові цієї верховної влади він вже позбавлений… Це стає ще зрозумілішим, якщо, у відповідності до суворого релігійного способу мислення, ми будемо вважати долю лише вираженням волі Божої [1]». Робота «Я і Воно» викриває розуміння значення долі як «Над-я», батьківського авторитету, який з часом і трансформується в долю: «Над-Я" виконує ту ж захисну функцію - рятує, як раніше батько, пізніше, - провидіння або доля [8]».

З. Фройд звертається до проблеми долі та року також в праці «Тлумачення сновидінь», розглядаючи трагедію Царя Едипа, але в цій роботі предметом його інтересу є не їхнє значення, а цінність даної трагедії як домінантної в житті кожної людини: «…"Цар Едип" вражає сучасну людини не менш, ніж античного грека, причина цього значення грецької трагедії не в зображенні протиріччя між долею й людською волею, а в особливостях самої теми, на ґрунті якої зображується це протиріччя [2]».

Найбільш цінне тлумачення проблеми що досліджується, відбилось в лекціях З. Фройда, в яких він здійснює пошук наукового пояснення долі на противагу буденній забобонній вірі заснованій на спостереженнях: «Є люди, які у своєму житті незмінно повторюють завжди саме ті реакції, які їм шкодять, або яких, здається, переслідує невблаганна доля, у той час як точніше дослідження показує, що вони, самі того не знаючи, готують собі цю долю [3]». Його ідея полягає в тому, що люди самі постійно повторюють свої помилки не вміючи, або не бажаючи їх виправляти, а циклічне повторення наслідків називають долею, ідеалізуючи і містифікуючи їх. Таке розуміння претендує на наукову концепцію пояснення зумовленості подій людського життя. Нажаль З. Фройд не розвинув окремо свою ідею, яка має теоретичне значення для вивчення проблематики життєвого шляху людини загалом і, зокрема її долевизначення.

Найчастіше в працях З. Фройда поняття «доля» використовується як мовний конструкт, що означує послідовності розгортання подій життя людини, її життєвого шляху:
«… «покірністю»… пояснюються багато дивних шлюбів і не одна трагічна доля… [4]». Також в деяких роботах поняття «доля» використовується як означення «того що стало з конкретним почуттям»: «ми довідуємося, до якої інтенсивності розвивається любов до матері і яка доля її настигає [5]», визначення процесу що відбувається з несвідомим: «ми наважуємось сказати, що свідомість або несвідомість психічного процесу є лише однією з його властивостей, що може бути неоднозначним. Якщо такий процес залишився несвідомим, то ця відсутність свідомості, може бути, тільки знаком його долі, …але не самою долею [3]», те, що станеться з несвідомими бажаннями, його майбутнє: «Яка взагалі доля звільнених психоаналізом несвідомих бажань [6]». Ці всі приклади виражають розуміння концепту «доля» як явища, що відбувається з процесом, почуттям, бажанням, річчю та інше.

У деяких працях доля набуває значення активної субстанції, виступає певним чинником: «Доля дала йому особливий привід освіжити свою фобію вовка… [7]», «Доля послала йому заступника батька в особі герцога Людовика Моро», «… тоді доля мало чим може йому зашкодити… [8]». Зустрічається і значення долі як амбівалентної можливості підкорення, очікування стороннього вирішення, або здійснення, реалізації волі: «… варвари семіти взяли долю у власні руки [9]».

У роботах К. Г. Юнга поняття «доля» не є популярним, він наближує його до релігійних сенсів, але все ж простежується тенденція до його використання в кількох контекстах. Найпоширеніший - означення сукупності подій життя людини: «Вислуховуєш часто визначні історії про повороти в їхніх (пацієнтів) долях [11]». У контексті інших тем К. Г. Юнг озвучує залежність долі від внутрішніх психічних тенденцій: «Наша доля часто буває результатом наших психологічних тенденцій [12; с. 69]», «… у чому доля великих народів, як не в сумарному результаті індивідуальних психічних змін [10]», «На жаль, багато віруючих, схоже, так бояться науки (у тому числі й психології), що не зауважують великих психічних сил, що споконвіку панують над людськими долями [10]» та стосунків з батьками: «Доля дорослої людини не обмежується ставленням його до батьків [12; с. 86]», хоч він, на відміну від Е. Берна, не вважає їх домінантним чинником. Проблема що розглядається отримує пояснення в контексті теорії архетипів, які впливають на життя людини і є реалізацією її долі: «І у випадку Тіні, і у випадку Аніми недостатньо мати про них понятійне знання... Вони є комплексами переживань, що вступають в наше особистісне життя та впливають на нього як доля [11]». У деяких семантичних зворотах виявляється розуміння долі як активної живої субстанції: «Коли доля приводила їх до мене… [12]», що ілюструє присутність даної міфологеми і в картині світу автора.

К. Г. Юнг вводить поняття «еротична доля», як така, що крім звичайного життєвого перебігу сексуального розвитку та реалізації інстинкту продовження роду провокує страх руйнування самого себе. Цей страх підтримується розумінням того, що поява наступного покоління означає закінчення життя попереднього: «Доля криє в собі невідомі небезпеки й постійна повільність невротика зважитися жити долається бажанням залишитися віддалік, щоб не брати участь із іншими в небезпечній боротьбі за життя. Наші сучасні моральні погляди йдуть назустріч цьому бажанню, оскільки вони формують ставлення до еротичної долі [13]». У цій праці висловлюється думку про типовість людських доль, їхню схожість і сюжетність: «Ці герої і їхні типові долі суть відображення людської lіbіdo з її типовими долями [13]».

У працях К. Хорені доля виступає як певне дієве начало, що визначає життя: «Інші люди й доля зобов'язані обходитися з ним (невротиком) відповідно до його викоханого уявлення про власну значимість», «доля або час повинні їх (проблеми) за тебе вирішувати [14]». Також простежується уявлення про долю, як отриману: «Всі й кожен зобов'язані підлаштовуватись під його (невротика) ілюзії. Інакше несправедливо. Він заслуговує кращої долі [15]». Досліджуючи явище невротичної поведінки К.Хорені знаходить практичний вихід доленосних мотивів людських уявлень. Невротичні хворі, за її спостереженням, часто звертаються до ідеї «переслідування долею», «цілковитого сподівання на долю», або «відчуття повної безпомічності перед долею» [16]. Такі звертання виступають одним з симптомів нервових розладів, що вимагає психологічної корекції.

В аналізі жіночої психології К. Хорені часто звертається до долі як до поняття, що означує щось, чим можуть наділяти вищі сили: «Почуття споконвічної меншовартості й позбавлення долі породжує несвідома вимога компенсації за "несправедливість що сталася [15]», або як поняття яке виражено предметно, що уможливлює «наділення ним і отримання його»: «дівчина легко утішається після еротичних невдач і сподівається на кращу «долю» [15]». К. Хорені в контексті наступної тези піднімає питання законономірності існування долі та її індивідуальної перед визначеності, що є кроком до визнання дієвості та значимості міфологеми «доля»: «І там, де встає проблема людської долі, ми, фактично завжди, входимо в сферу індивідуальної психології, психоаналізу [15]».

У деяких її роботах доля виступає як загальне поняття, що позначує життєвий шлях: «ця ворожість визначає долі багатьох жінок [15]», «… долею окремої людини є…[16]». Отже К. Хорені має ряд праць в яких простежується розуміння долі як певного дієвого начала, що існує само по собі, або речі якою спроможні наділяти «вищи сили», хоча вона ж і наголошує невротичність доленосних уявлень, вважаючи їх симптоматичними. Е. Фром визначає долю як щось конкретно-існуюче, підпорядкування чому веде до згубних наслідків: «може існувати мазохистське підпорядкування долі, хворобі, ритмічній музиці… у всіх цих випадках людина відмовляється від своєї цілісності [17]». В інших фрагментах доля виступає як загальний розумний закон: «Дитина в момент народження повинна була б відчувати страх смерті, якби милосердна доля не боронила її від усякого усвідомлення тривоги…[17]», «Він (йдеться про Гітлера) діяв так, ніби проголошував закони історії, діяв від імені долі, від імені раси, від імені Провидіння [18]», «Це було дивним жартом долі [19]»

У праці «Заради любові до життя» Е. Фром оперує термінами «політична доля», «економічна доля» [18], що визначає процес послідовного розгортання подій в цих сферах життя. Іноді в текстах доля виступає поряд з поняттям «життя» як певний цілісний конструкт, його послідовності: «сновидіння розповідає нам про те, що ця людина відчуває з приводу свого життя та своєї долі [18]».

У філософській праці «Втеча від свободи» проблема долі постає найбільш гостро.
Е. Фром аналізує схоластичні доктрини та їхню еволюцію у визначені можливостей свободи вибору, де одним з ключових конструктів є доля як приречення. Загальна ідея: людина схильна «тікати від свободи» і доля може виступати одним зі способів втечі, зняття відповідальності. Кожен визначає долю залежно від соціального статусу: для солдата – це наказ командира, для підприємця економічні закони, відмінність лише в «масштабах влади та сили», а підкореність лишається однаковою. Підкореність – це риса авторитарної особистості, яка живе так, що нічого неможна змінити. Такі особистості є потрібними  владі і лідеру як її втіленню, тому що через них вона реалізовується і ними підтримується [19].

А. Адлер використовує поняття «доля» найчастіше для означення факту розгортання життєвих подій: «…турбує доля індивідуумів... доля лише чоловіків... осягла долю, що досить легко вгадати... [21]», «вторгається в долю людини… вирішується доля його героїв [22]». У тих же роботах зустрічається прирівнювання долі до вищої сили: «Складається враження, начебто ці пацієнти хочуть подражнити Бога або долю [22]», що є аналогічним вище проаналізованим поглядам З. Фройда.

С. Биркхойзер-Оери в книзі «Мати. Архитиповий образ у чарівній казці» постійно озвучує тему долі: «особлива роль належить архетипу матері, тісно пов'язаному із зумовленістю людської долі [23]». Вона інтерпретує казки в площині активно діючої долі, субстанції що має власну волю: «Спочатку головна героїня намагається уникнути своєї долі, але це в неї не виходить. Доля не дозволяє їй втекти від себе. Їй призначено бути отруєною і вмерти, тобто втратити себе й пережити потрясіння [23]», «Темна надприродна сила одержала над дитиною владу й змусила її кинути виклик своїй долі [23]», «у цьому випадку людині призначено долею те, що символізує дану рослину (рапунцель)… її завдання - знову повернутися в світ людей і виконати те, що призначено їй долею і що символізує її ім'я [23]». В текстах простежується також розуміння долі як життєвого шляху: «Цей мотив показує, у якому ступені її майбутня доля пов'язана з її потребами й сприяє її самореалізації [23]».

С. Биркхойзер-Оери пояснює теорію Юнга, визначаючи архетипи як головні чинники людської долі: «Архетипи колективного несвідомого - це не теоретичні конструкти, а доленосна життєва реальність [23]», вона проводить ідею про приреченість долі як прихід до себе, «оволодіння власною цілісністю». Звертаючись до античної міфології авторка проводить паралель між символічним сенсом образу матері і трьома богинями долі. Їхня діяльність - прядіння нитки: «це з'єднання безлічі окремих фрагментів в одне безперервне ціле [23]», що формує майбутнє. С. Биркхойзер-Оери надає першочергового значення фантазіям матері відносно її дитини, що як нитка мойр сплітають її долю.

Е. Норман в своїй роботі «Походження та розвиток свідомості» вважає долю кожної конкретної людини підвладною міфологічним мотивам: «Таким чином, герой є архетиповим попередником людства в цілому. Його доля - зразок, відповідно до якого повинне жити людство, і завжди жило… міфологічна доля героя представляє архетипову долю Его в усьому розвитку свідомості [24]». Але поряд з цім підходом він також використовує концепт долі для означення послідовності подій життєвого шляху: «його трагічна доля [25]», «Він повинен самостійно вистраждати своє особисте рішення проблеми в живому процесі реалізації своєї особистої долі [25]»

Також доля в роботах Е. Ноймана позначає міфічну наділену владою силу, втілення якої він вбачає у сфінксі (Міф про Царя Едипа): «Він один (герой – Едип) відповідає долі, скоряючи її, і здобуває перемогу тому, що його відповідь - це відповідь самій долі [24]», але далі він зазначає: «Ця історія, у тому вигляді, в якому ми знаходимо її в Софокла, є не героїчною трагедією, а прославлянням непідвласної людині долі, що перебуває в руках безпристрасних богів… Влада Великої Матері проявляється тут з філософським відтінком як абсолютна залежність від долі [24]».

Цікавою та продуктивною є думка відносно площин формування долі: «Основна доля людини, розгортається на трьох фронтах, які, хоча і є взаємозалежними, проте, чітко відділені одне від одного. Світ як зовнішні явища поза людиною, суспільство як сфера взаємин між людьми і психіка як світ внутрішніх людських переживань... [24]». Він підкреслює, що на початкових стадіях розвитку людства ці всі сфери становили одне ціле і людина не відділяла себе від світу і дотепер архитиповий зміст є частиною спільної свідомості людства і він визначає розвиток людини [24].

Тема міфу про появу героя була одним з провідних мотивів робіт О. Ранка. Більшість міфів які аналізує О. Ранк так чи інакше пояснюються логікою існування долі як субстанції наділеної владою над людиною: "доля виявилася хитріше вавілонянина", "маючи намір уникнути такої долі", "щаслива доля врятувала тебе" "уникнути долі своїх братів", "кидають напризволяще" [26].

Підсумовуючи та узагальнюючи проведене теоретичне дослідження можемо сказати, що поняття «доля» основоположник психоаналізу З. Фройд використовував для позначення процесу, що відбувся з почуттям, бажанням, несвідомим, річчю. Крім того він розумів долю як вищу батьківську інстанцію, реалізацію «Над-Я». Близьким до цієї думки був К. Г. Юнг, підкреслюючи залежність долі від стосунків з батьками. Уточнює цю ідею С. Биркхойзер-Оери, вона надає першочергового значення у формуванні долі матері, фантазії якої, на думку дослідниці, і створюють долю дитини. З. Фройд зробив спробу наукового пояснення долі зазначивши, що люди самі постійно повторюють свої помилки не вміючи, або не бажаючи їх виправляти, а циклічне повторення наслідків називають долею ідеалізуючи і містифікуючи їх. К.Г. Юнг, а пізніше С. Биркхойзер-Оери трактують долю в руслі концепції аналітичної теорії, вважаючи що архетипи впливають на життя людини і є безпосередньою реалізацією її долі.

У працях З. Фройда та інших побутує уявлення про долю як певний чинник, активно діючу субстанцію, хоча К. Хорені зауважує симптоматичність людських стосунків з долею, вважаючи за симптом сподівання на неї та скарги на її несправедливість. Часто вживаним є прирівнювання долі до «вищого першопочатку» (А. Адлер), або «загального розумного закону» (Е. Фром). Іноді доля навпаки виступає як пасивне начало яким наділяють «вищі сили» (К. Хорені). К. Г. Юнг помітив типовість людських доль, їхню схожість і сюжетність. Е. Норман визначив, що доля кожної конкретної людини є підвладною міфологічним мотивам.

Е. Фром підійшов до розуміння функцій долі як одного зі способів втечі, зняття відповідальності. Е. Норман виділив три площини формування долі: світ як зовнішні явища поза людиною, суспільство як сфера взаємин між людьми і психіка як світ внутрішніх людських переживань.

Тема долі так чи інакше присутня в працях вчених психоаналітичного напряму. У всіх проаналізованих роботах, крім того, що відображено індивідуальні сенси авторів, вона виступає як синтаксичний конструкт, що позначає послідовність розгортання подій на життєвому шляху людини, але зрозуміло, що це лише доводить її вагоме значення, що не завжди усвідомлюється, навіть представниками глибинної психології. У перспективі дослідження подальший теоретичний аналіз практично-терапевтичного застосування концепту «доля» в роботах сучасних психологів різних напрямів.

Список використаних джерел

Література додана на прохання редактора:

1. Зонди Л. Выбор болезни как судьба / Зонди Л. // ПЕРСОНАЛ-PROFY. — Екатеринбург, 2002. — № 7. — С. 51.

2. Зонди Л. Выбор супруга как судьба / Зонди Л. // ПЕРСОНАЛ-PROFY. — Екатеринбург, 2003. — № 11. — С. 20.

3. Смирнов А. В. Екатеринбургские лекции по экспериментальной диагностике побуждений Леопольда Зонди / Смирнов А. В. — Екатеринбург: Изд-во гуманитарного ун-та, 2005. – 450 с.

4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы / Берн Э. - М.: Прогресс, 1988. - 400 с.

5. Как узнать и изменить свою судьбу: способности, темперамент, характер / М. Е. Литвак. — Ростов-на-Дону : Феникс, 2010. — 493 с.

6. Бьюдженталь Дж. Наука быть живым: Диалоги между терапевтом и пациентами в гуманистической терапии / Бьюдженталь Дж. / Пер. с англ. А.Б. Фенько. — М: Независимая фирма “Класс”, 1998. — 336 с.

7. Джампольски Дж. Уроки свободы / Джампольски Дж. // Психология судьбы. Предопределение. Случай. Свобода / Сост. К. Сельченок. - Харвест, 2003 г. – С. 387-421.

8. Цивьян Т. Человек и его судьба - приговор в модели мира // Психология судьбы. Предопределение. Случай. Свобода / Сост. К. Сельченок. - Харвест, 2003 г. – С. 28-39.

9. Варламова Е. П. Работа с экзистенциальными феноменами в рефлексивной судьбологии / Е. П. Варламова // Журнал практического психолога. – 2001. - № 5 – 6. – С. 19-26.

1. Фрейд З. Недовольство культурой / З. Фрейд // Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. – М.: Ренессанс, 1992. – С.65-134.
2. Фрейд З. Толкование сновидений / З. Фрейд — СПб: Алетейя, 1999. — 661 с.
3. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / З. Фрейд / В. Помогайбин (ред.), В. Гаврищук (сост.). — М: Издательство СГУ, 2000. — 669 с.
4. З. Фрейд Три очерка по теории сексуальности [Электронный ресурс] /
   З. Фрейд – Режим доступу до книги:

                http://zigmund.ru/data/5.doc

5. З. Фрейд Анализ фобии пятилетнего мальчика [Электронный ресурс] /
   З. Фрейд – Режим доступу до книги:

                http://zigmund.ru/data/15.doc

6. Фрейд З. О психоанализе. Пять лекций; Методика и техника психоанализа / З. Фрейд — СПб. : Алетейя, 1997. — 223 с.
7. Фрейд З. Леонардо да Винчи: Воспоминание детства / З. Фрейд // Фрейд З. Психоанализ и культура.— СПб: Алетейя, 1997. — 296 с.
8. Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения. Я и Оно. Неудовлетворенность культурой / З. Фрейд — СПб: Алетейя, 1998. — 253 с.
9. З. Фрейд Мойсей и монотеїзм [Электронный ресурс] / З. Фрейд – Режим доступу до книги:

              http://zigmund.ru/data/13.doc

10. Юнг К. Г., фон Франц М.-Л., Хендерсон Дж. Л., Якоби И., Яффе А. Человек и его символы / К.Г. Юнг — М.: Серебряные нити, 1997. — 368 с.
11. Юнг К. Г. Архетипы и символы / К. Г. Юнг. – М.: Ренессанс, 1991. – 292 с.
12. Юнг К. Г. Критика психоанализа / К. Г. Юнг / Пер. с нем. и англ. под общей ред. В. Зеленского — СПб: Гуманитарное агентство: «Академический проект», 2000 — 304 с.
13. Юнг К.Г. Символы и метаморфозы либидо / Юнг К. Г. - М.: Директ-Медиа, 2008. - 839 c.
14. Хорни К. Невроз и личностный рост. Борьба за самореализацию / К. Хорни — СПб.: Б.С.К., 1997. — 316 с.
15. Хорни К. Женская психология / К. Хорни - СПб.: Восточно-Европейский институт психоанализа, 1993. - 222 с.
16. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ / Х. Карен / В. Старовойтов, В. Большаков (пер.). – М.: Айрис-Пресс, 2004. - 464 с.
17. Фромм Э. Иметь или Быть?; Психоанализ и религия; Искусство любить. Исследование природы любви / Э. Фромм, Н. Петренко (пер.), О. Иванчук (пер.). — К.: Ника- Центр, 1998. — 400с.
18. Фромм Э. Ради любви к жизни / Э. Фромм. – М.: Айрис-Пресс, 2004. –
    384 с.
19. Фромм Э. Миссия Зигмунда Фрейда. Анализ его личности и влияния /
    Э. Фром. - М., 1996. - 144 с.
20. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм, Г.Ф. Швейник (пер.). — М.: Прогресс, 1995. — 253 с.
21. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер, Е. Цыпин (пер.). — СПб.: Академический проект, 1997. — 256 с.
22.  Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер,
    А. Боковиков (пер.). — М., 1995. — 296 с.
23. Биркхойзер-Оэри С. Мать. Архетипический образ в волшебной сказке /
    С. Биркхойзер-Оэри. – М.: Когито-Центр, 2006 - 256 с.
24. Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. - М., 1998, с. 155-176.
25. Нойманн Э. Глубинная психология и новая этика / Э. Нойман. - СПб.: Гуманитарное агентство "Гуманистический проект", 1999. – 206 с.
26. Ранк О. Миф о рождении героя / О. Ранк // Между Эдипом и Осирисом: становление психоаналитической концепции мифа. – М.: «Совершенство», 1998. - С. 123–206.

Резюме

Класичні психоаналітичні теорії не розглядають долю як окремий аспект проблеми несвідомого, або архетип, але й проігнорувати її апологети цього напряму не змогли. Її життєвизначальне значення привертає до себе увагу і реалізовується в їхніх теоретичних дошуканнях, в яких доля найчастіше виступає як чинник життєвого шляху особистості. Також вона розуміється як циклічне повторення наслідків помилок, які людина не бажає усвідомлювати, як «вища батьківська інстанція», як активно діюча сила, вищий початок, загальний розумний закон, як наслідок впливу архетипів колективного несвідомого та як спосіб втечі та зняття людиною відповідальності за своє життя.

Ключові слова: доля, психоаналіз, архетип, невроз, колективне несвідоме.

Резюме

Классические теории психоанализа не рассматривают судьбу как отдельный аспект проблемы бессознательного, или архетип, но и проигнорировать её апологеты этого направления не смогли. Её жизненное значение привлекает к себе внимание и реализуется в их теоретических поисках, в которых судьба чаще всего выступает как фактор жизненного пути личности. Кроме того, под судьбой понимают циклическое повторение последствий ошибок, которые человек не хочет осознавать, «высшую отеческую инстанцию», активно действующую силу, высшее начало, всеобщий разумный закон, последствие влияния архетипов коллективного бессознательного и как способ бегства и снятия человеком ответственности за свою жизнь..

Ключевые слова: судьба, психоанализ, архетип, невроз, коллективное бессознательное.

Summary

The classic psychoanalytical theories don’t consider fate as the separate aspect, or archetype, but apologists of this school couldn’t ignore it. Its life-determinative sense attracts attention and is realized in his theoretical researches, where the fate most of all appears as a factor of person’s course of life. Also it is seen as a cyclic repetition of the consequences of mistakes which a man doesn’t want to become aware of, as «superior paternal authority», as active force, superior origin, general clever law, as consequence of archetype’s influence of collective irresponsible and as method of escape and relieving of one’s man’s responsibility for his life.

Key words: fate, psychoanalysis, archetype, neurosis, collective irresponsible.