Психологічний сенс міфологеми «доля» традиційної картини світу людини

Головна → Статті → Цей матеріал

Скуловатова О. В. Психологічний сенс міфологеми «доля» традиційної картини світу людини / О. В. Скуловатова // Актуальні проблеми практичної психології: зб. наук. праць за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф. 23-24 квіт. 2009 р. Частина ІІ. – Херсон, ПП Вишемирський В. С., 2009. – С. 393-407.

Психологічний сенс міфологеми «доля» традиційної картини світу людини

Скуловатова Олена Вікторівна

Індивідуальна картина світу виникає на базі того ґрунту, що ми називаємо традиційна картина світу. Вона є спільною основою, притаманною представникам одного етносу. Для українців важливим конструктом традиційної картини світу є міфологема, що відображує ставлення до минулого, очікування від майбутнього, своєрідний спосіб сприйняття світу – це міфологема “доля”. Вона визначає специфічні настанови, що визначають дії людини та означують її життя.

The individual picture of the world arises on the basis of that ground which we identify as the traditional picture of the world. It is the common basis which is iherent in all the representatives of an ethnos. For Ukrainians the mythologem, which represents the attitude to the past, the expectations of the future and the peculiar way of the world’s perception, is a very important construct of the traditional picture of the world. This mythologem is the mythologem „fate“. It defines the peculiar directives which determine the human activities and the life.

Новітні наукові досягнення, узагальнені та осмислені психологією, акцентують на пріоритетності раціонального розуму перед чуттєвою реальністю. Обсяг наукових знань про людину стрімко зростає, проте зміни в особистісних уявленнях відбуваються значно повільніше. Вони простежуються в настановах, моральних імперативах, стилях мислення. Міфологічні уявлення актуалізуються в свідомості людини і впливають на становлення картини світу, що є постійним динамічним процесом. Фундаментом картини світу є традиційна картина світу, що детермінує поведінку, настанови, в ній об’єктивовані світовідчуття та світорозуміння людини. Її вивчення виявляє і дає можливість висвітлити значний комплекс актуальних проблем сучасної психології. В цьому контексті, особливого значення набуває дослідження міфологем як чинника формування традиційної картини світу людини.

Аналіз наукової літератури, присвяченої проблемі міфу (зокрема, праць К. Абульханової, Н. Базильова, Я. Голосовкера, М. Еліаде,  О. Лосєва, Ю. Лотмана, Б. Маліновського, Є. Мілетинського, К.  Юнга та інших) дає підстави визначити міфологеми як, специфічні утворення психіки, що актуалізуються у свідомості людини; індивідуалізований прояв міфологічних суспільних уявлень, який набув особистісного значення. Потреба в міфологемах зумовлена відображенням в них загальнолюдських сенсів. Вони постійно виявляють себе в мові, віруваннях, прикметах, етнопедагогічних настановах, художній та поетичній творчості, поведінці людини, в жестах та неусвідомлюваних ритуалах.

У структурі емоційно-вольової сфери людини помітне місце посідають переживання екзистенційних проблем: тривоги, відчаю, невпевненості в майбутньому, зневіри, невизначеності життєвих ситуацій, швидкоплинності і незворотності життя, страху неминучості смерті, безглуздості існування, самотності в світі, що є психотравмуючим чинником. Одним із психологічних прийомів розв’язання цих екзистенційних проблем є проективна діяльність людини, що раціоналізує прийдешнє, стверджує віру в можливість втілити свої життєві стратегії, дає прийнятне пояснення життєвої ситуації, узгоджує і впорядковує картину світу, зменшує відчуття тривоги і нівелює страх смерті. Істотного значення для здійснення проективної діяльності набуває міфологема «доля» як чинник, що може забезпечувати оптимізацію психічних станів. Тому вивчення та аналіз міфологем, зокрема міфологеми «доля» як чинника формування традиційної картини світу людини, крім наукової новизни, дозволить здійснювати консультаційну діяльність практичним психологам, спрямовану на розв’язання екзистенційних проблем людини.

Актуальність проблеми зумовлена зростаючою кількістю екзистенційних проблем, що провокуються як внутрішніми психічними чинниками так і зовнішньою нестабільною економічною та соціально-політичною ситуацією в Україні. Незначна кількість психологічних досліджень міфологічної свідомості, недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів цієї проблеми, пов’язана перш за все зі складністю та багатогранністю проблеми, варіабельністю понятійного апарату та відсутністю однозначних методів дослідження,  визначили вибір теми дисертаційного дослідження: «Міфологеми як чинник формування традиційної картини світу людини».

Значний науковий потенціал психологічної та загально філософської проблематики міфу проілюстрований великою кількістю праць та розробок з цієї теми (К. Абульханова, Р. Бекон, В. Вундт, Я. Голосовкер, Е. Ерікссон, Н. Каліна, Е. Кассірер, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, О. Лосєв, М. Мамардашвілі, С. Москвичі, О. Ранк, В. Топоров, З. Фройд, Дж. Фрезер, К. Хюбнер, К. Юнг та інші). Вивчений науковий матеріал переконує, що проблема міфу має широкий спектр уявлень і трактувань, але всі можна умовно розподілити на два визначальні підходи - в першому міф розглядається як архаїчне явище, а в другому, відзначається його значення для сучасного життя.

Визначено, що проблема існування міфологем, в контексті другого підходу, є актуальною та маловивченою. Не існує наукових праць присвячених саме цій проблематиці. Проаналізовані роботи дають підставу визначити міфологеми як сутнісну основу міфу, що має вужче, індивідуалізоване у своєму прояві сенсове навантаження, ніж абстрактна, всеохоплююча категорія «міфу». Тобто міфологеми є міфами, що виступають елементами свідомості людини. Вони зберігаються на рівні колективного несвідомого й успадковуються від покоління до покоління. Результатом їх актуалізації є структурування традиційної картини світу людини.

Основною метою дослідження було висвітлити психологічний сенс міфологеми доля в структурі традиційної картини світу людини.

Традиційну поетичну творчість українського народу символізує постать Т. Шевченка, яка «наскрізь просякнута» ідеєю  «долі».  Не погоджуючись з думкою Е. Нахлика, що різкі повороти та зміни в житті поета наштовхнули його на відчуття неминучості, фатальності: “з дитинства відчуття знедоленості спонукало його шукати долі” [12; 460 - 469], зазначимо, що такий підхід є частково вірним, але акцентування на цій проблемі не пов’язано лише з персональним життєвим шляхом Т. Шевченка. Поетична творчість - психологічний феномен. Справжня поезія, яка отримує відгук, відображує душу не однієї людини, а цілої нації. Вона опредмечує колективне несвідоме народу. Тому такий важливий його елемент як “доля” знайшов вираження в творах поета.

Підтверджує цю ідею думка Г. Грабовича. Він, аналізуючи поетичну творчість, прийшов до висновку, що  міф в свідомості поета так щільно переплітається з його власним досвідом, що з часом неможливо стає відрізнити поета від міфу, він сам стає ним [13; 170]. Свідомість поета є дзеркалом душі народу. В уяві давньоєвропейського народу поетичне слово було мовою богів, а поети наділялися рисами волхвів [14; 7]. Доля продовж віків лишалася для українського народу з одного боку не зрозумілим до кінця явищем, а з іншого поясненням та підтримкою, надаючи системності законам світу.

Так як міфологеми є логічними одиницями міфу, що зберігають його причинність та означують послідовність зв’язків в ньому, вони – є конструктами, що складають свідомість людини. Без них не можливе світосприйняття. Міфологеми зберігаються на рівні колективного несвідомого і передаються з покоління в покоління. Цитуючи Ю. Лотмана, можна сказати, що:  “Говорячи про міф як міфологему, ми завжди маємо на увазі саме міф  як елемент свідомості” [16; 526].

 Міфологема “доля” зазнала  ряд якісних трансформацій, так як від найдавніших часів до ХХІ століття відбувалася неперервна спадкова еволюція міфічних уявлень та вірувань [20; 14]. Нами було проведено дослідження, одним з завдань, що отримували респонденти, було дати визначення поняттю “доля”. Воно показало, що в наш час існують варіації в його розумінні. Перш за все, в це поняття вкладають значення певної закономірності подій на життєвому шляху людини. Також його використовують в якості синоніма слову життя, життєвий шлях. “Долю” визначають як заплановане, визначене майбутнє, певний сценарій, який будує людина. Її персоналізують уявляючи істотою, що керує життям, або певною, від народження існуючою даністю. Можемо узагальнити, що буденна свідомість під поняттям “доля”  розуміє, переконання відносно того, як,  яким чином, за якими законами мають відбутися події в житті конкретної людини. Широта сенсового поля поняття, свідчить про складність та багатогранність цього міфологемного утвору. В ньому закріплено не лише минуле як таке, а й сприйняття теперішнього і очікування від майбутнього.

Людину постійно атакує потік інформації і опанувати його, не фільтруючи та не виокремлюючи окремі одиниці, неможливо, тому процес сприйняття передбачає вибірковість. Це пов’язано з досвідом та інформацією, що вже є в пам’яті суб’єкта.  Людина бачить та сприймає лише те, досвід сприйняття чого має. Побачити те, аналогів чого немає в світі конструктів сприйняття, вона просто не спроможна [42; 192 - 197]. Л. Собчек, аналізуючи роботи Л. Виготського та С. Рубінштейна, відмітила, що індивідуально-окреслені якості опосередковано проломлюють в кожній людині по-різному інформацію стосовно довколишнього середовища. З широкого спектру вражень про оточуючий світ кожна людина своїм, особливим способом сприймає та обробляє інформацію, вона акцентує свою увагу на одних речах та не помічає інші [19; 20].

Отже, суб’єктивне сприйняття людини залежить від наявної у внутрішньому світі конструктивної схеми сприйняття – картини світу та уявлення про своє місце в ній. Індивідуальність проявляється в тому, як та яким способом відбувається вибір, класифікація та структурування інформації. Картина світу не є сталим утворенням. Вона диференціюється з розвитком дитини, набуває індивідуальних рис, але лишається обумовленою тією “основою сприйняття”, яку ми можемо назвати “традиційною картиною світу”.

Кожна соціальна спільність створює, культивує та передає наступним поколінням цілком визначену картину світу, яку можна назвати “сутнісною основою культури”. Вона виступає “загальною частиною” та дозволяє членам однієї спільноти розуміти одне – одного. Передається вона за допомогою навчання та виховання [7; 63].

 Новонароджений, володіючи певним набором вроджених форм спонтанної активності, через діяльність та спілкування в традиційній спільноті, вибудовує картину світу на основі сприйнятих образів та вибирає образи для сприйняття відносно своєї картини світу як основи для пізнавальної діяльності [24; 18 - 30].

Повторюючи слова Куєвди В.Т., можемо сказати, що картина світу - об’єктивна реальність, існуюча поза особистістю. Людина не “малює” її, а скоріше є введеною в неї. Картина світу є домінантною одиницею буття, самоусвідомлення. Існуючи як формалізуюча обставина, вона робить буття можливим.

Все, що ми називаємо істиною є породженням певного колективного досвіду культури, недоступного особистісному сприйняттю окремого індивіда. Можна сказати, що міф прадавньої людини відповідає істині сучасної, так як істина не  річ, а смисл, що стоїть за нею, в чому вона принципово співпадає з міфом. Людина бачить світ не так, як він є, а так, як їй диктує це бачення колективний досвід, що закладений в культурні істини – міфи [25; 15]. В свою чергу, міфологеми виступають певними чинниками формування картини світу, що зберігається в  традиціях.

Тому міфологема “доля”, будучи однією з основних складових традиційної картини світу, має значний вплив на життя людини. Обумовлюючи її світосприйняття, вона визначає поведінку та позицію відносно світу і буття в ньому.

Особливе місце вона займає в картині світу українського народу, на творення якої мали великий вплив події дев’ятсот вісімдесят восьмого року. Прийняття християнства поступово призвело до синтезу язичницьких вірувань з християнськими.

 Офіційній церкві не вдалося викорінити основи первісного міфічного мислення. І. Нечуй-Левицький влучно відмітив, що “незважаючи на те, що християнські догмати і християнська мораль вже увійшли в народне життя, ще досі між народом не згинуло давнє поганство. Воно досі держиться в житті народу: в обрядах і звичаях, в колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, весняних іграх, в приказках, забобонах і ліках сільських знахарок” [26; 4]. У свідомості людей християнство поєдналось з повір’ями дохристиянських часів.

Один Бог перебрав на себе функції, які раніше виконував увесь язичницький пантеон богів і функцію “долі” також [27; 14].

 Народ вірив, що долею нагороджують різноманітні істоти міфічного світу. В Україні найчастіше це були сивіли, яких ще називали полудениці, самовіли [28; 293], [29; 66], у сербів – вили, самовіли, у болгар – самодиви [30; 3 - 18], у фракійців –  жриці сонця, що також іноді називалися самовили [31; 73].

Українці вірили, що долею наділяє мати [29; 94], [33; 132], [12; 451], [34; 16], [29; 66]. Чи не найдревнішим було уявлення про рожаниць, супутниць архаїчного бога – Рода, які могли давати дитині долю [33; 132], [31; 104]. Пізніше уявлення про “долю” персоніфікувалося. Вона перетворилася на окрему істоту, частіше жіночої статі, що з’являється у іпостасі дівчини, рідше хлопця та набуває антиподу у вигляді недолі, лиха. У людей складалися особливі стосунки з долею, у більш пізніх уявленнях її вже можна було побити палицею [29; 96]. Вона отримала індивідуальні риси і ввійшла в “паралельний” міфічний світ людини, на рівних правах з іншими міфологемами.

Християнство намагалося замінити світогляд людей, замінивши “сліпу судьбу” вірою в “осмислене провидіння” [22; 653]. Доктрина церкви відкинула думку про долю як фатум, невідворотній наслідок. Віра в розумність вищого начала не дозволяє стверджувати, що воно здійснює щось хаотичне, чи неконтрольоване, тому долю як поняття намагалися витіснити провидінням, божественним промислом [35; 1].

Основна ідея полягала в тому, що ще до народження людини відомо що буде, але не через фатальність, а тому що людина є частиною великого плану [27; 14]. Вона може обрати будь який шлях. У виборі вона вільна, на відміну від людини дохристиянського часу, котра не могла обирати долю. Якщо доля в міфі частіше губить, то доля – провидіння має вести до порятунку [35; 6]. В теїстичному уявленні спостерігається якісна трансформація та зміна відношення до свободи та вибору, але хоча вибір є, все ж кінцевий результат відомий – Страшний Суд, що говорить про цілком певну запрограмованість подій [6; 326].

В висловлюваннях Корану домінує ідея, що Бог перед визначив та створив всі вчинки людей загалом та кожного окремо. Думка про свободу волі допускається, але на грядущому Суді кожний отримає за свої справи [36; 92]. В цій ідеї простежується спільний корінь християнської та мусульманської доктрини. В ісламі, як і в християнстві, долю замінив Бог, більш добрий та справедливий. Для того, що б він існував, людська свідомість має дозріти та прийняти відповідальності за своє життя.

Уявлення про долю, що склалися у різних народів і культур мають відмінності. Посилаючись на Г. Гачева зазначимо, що в кожного народу, культурної цілісності, є свій склад мислення, котрий зумовлює картину світу, що будується та узгоджуючись з котрою розвивається історія і поводиться людина [37; 21 – 22]. Але це лише один бік проблеми, тому що різниця світогляду з’являється не через расові ознаки, а через відмінності історичного шляху [38; 16]. На наш погляд, доречними є обидва твердження, так як картина світу формується під впливом сукупності факторів, таких як історична зумовленість, географічне розташування, кліматичні умови, соціальний устрій, і в свою чергу картина світу визначає історичні закономірності розвитку та розгортання подій.

К. Юнг, намагаючись виявити основу колективного несвідомого, проводив експерименти з представниками різних рас та дійшов висновку, що колективне несвідоме має спільний для всього людства зміст, що складається з патернів – архетипів [39; 30].

Підсумуємо: несвідоме має спільний для всіх народів зміст, але кожна нація пройшовши свій індивідуальний шлях розвитку, наповнює своє несвідоме індивідуальними значеннями.

Міфологема “доля” є глибинним утворенням. Через дев’ятсот років після прийняття християнства, ми читаємо в Т.Г. Шевченка вірші, в яких згадується доля: Нащо ж мені краса моя,/ Коли нема долі? (Думка «Нащо мені чорні брови») [34; 21]; Полюбила молодого,/ В садочок ходила,/ Поки себе, свою долю,/ Там занапастила (Катерина) [24; 26].

Тема “долі” виявляється також і в філософії Г.С. Сковороди, П.Д. Юркевича, М.Вернадського [35; 1], в творах Лесі Українки, О. Кобилянської, О. Бджілки, не кажучи вже про народні пісні, перекази, байки, приказки.

Значимість міфологеми “доля” для українського народу важко переоцінити. За В. Липинським, ми (українці) - анархічний народ, коли справа доходить до прийняття доленосних рішень, виявляємо пасивність, нездатність до консолідації (як загальну тенденцію), тому що простіше знайти причину у “гіркій долі”, ніж в собі. Можливо в цьому відбився вплив ідеології “візантійського християнства” – “непротивлення злу”, котра призвела до того, що весь український фольклор пізньої доби буквально заполонила філософія залежності від власної долі [6; 323]. З точки зору психології це захисний механізм: пояснюючи події через призму їх запрограмованості, людина звільняє себе від відповідальності за власні вчинки, знаходиться зовнішня причина і відпадає потреба знаходити причини в собі.

Людині властиво шукати пояснень і їх наявність дає їй спокій, відчуття того, що вона контролює життя, впливає на процес, наприклад, через “долю” можна було пояснить, чому щастить одному та не щастить іншому: чому б йому не пить, як в нього Доля не спить; лежить, лежить, а Бог для нього долю держить; без Долі хоч за пана і пан скупиться [29; 96].

Історично склалося, що життя нашого народу стало залежним від міфологеми “доля”. Але ця міфологема набуває смислу лише в контексті проблеми свободи вибору. Ж.П.Сартр влучно сказав: “Я – є мій вибір”, і саме у можливості зробити його полягає сенс “людяності”.

висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок з напряму.

Міфологема “доля” глибоко вкорінена в традиційній картині світу нашого народу, як зазначалося вище, її поява простежується з архаїчних часів. Це зрозуміло, так як міфологічний матеріал для архаїчного народу був і формою самовираження і способом мислення, і життєвим сценарієм [18; 216], але для сучасної він має бути, але не управляти нею. Події “Помаранчевої революції”, довели, що сучасна людина здатна зробити вибір та вчинити згідно свого розуміння. Можемо сказати, що «доля має справжній смисл лише в єдності з проблемою свободи” [40; 48] та вибору, коли вибір здійснюється, ми бачимо “справжню людину”.

На наш погляд ця проблема потребує подальшого більш детального вивчення з метою виявлення психологічних механізмів існування даного феномену та створення психотерапевтичних методів роботи, спрямованих на корекцію загальних настановлень і допомозі особистості у виробленні стратегії поведінки, яка дозволяє робити вибори.

Література

1. Вебер Альфред. Избранное: Кризис европейской культуры / С.Я. Левит (сост.). — СПб. : Университетская книга, 1999. — 565с.
2. Климов А.Е. Образ мира в разнотипных профессиях. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 224 с.
3. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мифологии мировой истории: В 2 т. / Пер. с нем. К.А. Свасьяна. – М., 1998. - Т.2: Всемирные перспективы. – 606 с.
4. Смирнов С.Д. Мир образов и образ мира. Как парадигма психологического мышления // Мир психологии – 2003. - № 4(36) - С. 18 - 31.
5. Платон Сочинения / Под ред. Карпова Н.Т. – М. - Ч. 2. - 1841. – 385 с.
6. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – К., 2000. – 379 с.
7. Жидков В.С., Соколов К.Б. Искусство и картина мира. – СПб: Алатейа, 2003. – 464 с.
8. Вебер Альфред. Избранное: Кризис европейской культуры / С.Я. Левит (сост.). — СПб. : Университетская книга, 1999. — 565с.
9. Фромм Є. Иметь или Быть?; Психоанализ и религия; Искусство любить. Исследование природы любви / Н. Петренко (пер.), О. Иванчук (пер.). — К.: Ника- Центр, 1998. — 400с.
10. Дюркгейм Е. Социология. Её предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995. – 352 с.
11. Леви-Брюль Л.   Сверхъестественное в первобытном мышлении. – М.: Педагогика-Пресс, 1994. – 608 с.
12. Нахлик Е.К. Доля – Los – Судьба: Шевченко і польські та російські романтики / НАН України. Львів Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – Львів, 2003. – 568 с.
13. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Т.Г.Шевченка. – К.: Критика, 1998. – 208 с.
14. Павленко Ю.В. Дохристиянські вірування давнього населення України. – К.: Либідь, 2000. – 328 с.
15. Голіченко Т. С. Слов'янська міфологія та антична культура / НАН України; Інститут філософії. — К.: Наук.думка, 1994. — 92с.
16. Лотман Ю.М. Семиосфера. – С. - Петербург: “Искусство” – СПБ”, 2000. – 704с.
17. Гундертайло Ю.Д. Персональний міф у виборі ризикованих форм поведінки // Особистісний вибір: психологія відчаю та надії / За ред. Т.М. Титаренко. – К.: Міленіум, 2005. – С. 9 – 46.
18. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основа Юнгианского анализа сновидений. _ Москва: «Рефл.-бук», К. «Ваклер», 1997 – 304с.
19. Арутюнова Н.Д. От редактора // Понятие судьбы в контексте разных культур / Под ред. Н.Д. Арутюновой – М.: Наука, 1- е полугодие, 1994. - С. 3 – 4.
20. Шостак Віктор Михайлович. Найдавніші вірування на території України в їх історичному розвитку від епохи палеоліту до X ст. н.е. (етико- світолядний аспект): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький держ. ун-т ім. Юрія Федьковича — Чернівці, 1998. — 16с.
21. Денисов С.Ф. Судьба как экзистенциал и мифологема // Вестник Омского университета – 1999. - Вып. 4. - С. 58 - 62.
22. Философский энциклопедический словарь. / Сост. Аверенцев Є.А. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 815 с.
23. Жидков В.С., Соколов К.Б. Искусство и картина мира. – СПб: Алатейа, 2003. – 464 с.
24. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Дніпро, 1981. – 614 с.
25. Лобок А.М. Антропология мифа. - Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997. – 688 с.
26. Нечуй- Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології., 2-е вид. – К.: Обереги., 2003 – 144с.
27. Гордон Л. Судьба: план, цена, цель. – Центр Вера: “ Краеугольный камень” – 1996. – 96с.
28. Міфи народів світу: Посібник з літератури народів світу./ Упор. О.Бандарук. – Львів: Просвіта, 1997. – 321.
29. Войтович В.М. Українська міфологія. – К.: Либідь., 2002. – 664с.
30. Алексієвець Л.М. Релігія балтів і давніх слов’ян. – Тернопіль.: Літопис., 2003. – 30с.
31. Історія релігії в Україні: у 10 томах./ Ред. Кол. А.Колодний та інш. – К.: Український центр духовної культури, 1996 – 1998. Т. 1. Дохристиянські вірування. Прийняття християнства./ Б. Лобовика. – 384с.
32. Украинская советская энциклопедия/  Антонов О.К., К., 1987., с. 524 – 525.
33. Никитина С.С. Концепт судьбы в Русском народном сознании. Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994., с. 130 – 136.
34. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. К.: «Український письменник». – 1993. – 63.
35. Болотіна Є.В. Доля як предмет філософського дискурсу. – Запоріжжя. – 2002. – 16с.
36. Пиотровский М.Б. Ислам и судьба. Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994., с. 92 – 97.
37. Гачев Г. Национальные образы мира. Космо. – Психо. – Логос. М.: «Прогр
38. Швейцер А. Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. – М. – 2002. – 288с.
39. К.Г.Юнг. Аналитическая психология. -
    СПб., 1994. С. 30-38.
40. Топоров В.Н, Судьба и случай. Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994., с. 38 – 75.
41. Don Hamachek Psychology in teaching, learning, and growth. – Michigan state university, 1994. – 628 p.