Психологія: лекції, семінари,
практичні, сценарії тренінгів

пошук по сайту
ось
Вхід

Феномен справедливості в картині світу українського народу

ГоловнаСтаттіЦей матеріал

Скуловатова О.В. Феномен справедливості в картині світу українського народу // Соціальна психологія. – К.: Український центр соціального менеджменту. - 2007. - № 3 (23). - С. 94–100.

Феномен справедливості в картині світу українського народу

Скуловатова Олена Вікторівна

 

Коротка анотація Людина сучасності, як така - є продуктом існування людської спільноти взагалі. Ті основи, завдяки яким вона здатна існувати в світі та сприймати його, були закладені, в її генотипі, до народження, і вони творять її долю. Навчитись жити згідно цих настановлень – є завданням людини на шляху до гармонізації її стосунків з соціальним оточенням.

Ключові слова: картина світу, міфологема «доля», міфологема справедливість, розподіл, генотип, обрядові дії.

Постановка проблеми Людство протягом історії свого існування завжди намагалося уявити структуру світу, зрозуміти логіку законів його існування. Воно приписувало богам здатність до його впорядковування. Це впорядкування мало відповідати певним законам. Віра в надійність цих законів позбавляла людину від екзестенційного страху відсутності сенсу. Один з цих законів ми називаємо «справедливість». Людині притаманно прагнення до неї. Гіпотетично, воно з’явилось ще в первісній общині, де спільнота, плем’я мала спільне майно і здійснювала спільне полювання, після якого кожен член общини мав право на отримання своєї частки їжі.

Проблема справедливості розподілу і роль міфологеми “доля” в цій проблемі є відчутною і в наш час. Уявлення про справедливість, чи несправедливість - дисгармонійність світу впливає на життя людини, означує її вибори та рівень екзестенційної тривожності, тому для психологічної науки розуміння цієї проблеми та пошук шляхів оптимізації стосунків людини і світу, через розуміння його гармонійності, а отже й справедливості - є актуальними.

В контексті вивчення широкого спектру проблем, пов’язаних зі сприйняттям світу та розумінням законів його існування, ми розглядаємо проблему справедливості в контексті вивчення міфологеми “доля”. Зазначимо, що справедливість можливо віднести до міфологемних утворювань, тобто понять, якими людство оперує, в які вірить, використовує, має свій погляд на них, але які не існують в світі матеріально-відчутних речей і мають різне значення для різних суб’єктів.

Аналіз досліджень і публікацій з теми Філософи і своїх роботах постійно торкаються теми справедливості тією, чи іншою мірою. Вона присутня в працях Геракліта, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, стоїків (Зенон, Хрисіпп), софістів (Протагор, Горгій та ін); сердньовічних мислителів (зокрема, Томи Аквінського),  філософів Нового часу (Ф.Бекон, Г. Гроцій, Т. Гобс, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, І.Кант, Г.-В.-Ф. Гегель); в особливий смисл їй надавали представники марксистського напрямку; вона також розглядається новітніми філософськими школами (неопозитивізмом (Г.Харт, О.Вайнберг, П.Колер), неокантіанство (Р.Штамлер, Г.Радбурх), неогегельянством (Ю.Біндер, К.Ларенц, Д.Джентилє, Б.Кроче, Ж.Іпполіт), екзистенціальною філософією (М.Хайдеггер, К.Ясперс, П.Сартр, Е.Фехнер, Г.Кон) та ін.). Верецька Л.І. в своєму дисертаційному дослідженні розглядає цей феномен як соціально-філософську категорію, котра слугує організації та регулюванню суспільних  взаємин [1]. В працях психологів ця проблема окремо не вивчалась.

  Мета (цілі) дослідження. Метою нашої статті є показати важливість психологічного феномену існування в свідомості людини уявлення про “первинну справедливість” і її зв’язок з буттєвими питаннями, зокрема з долею.

Основний матеріал і результати дослідження. Доля - є складним і неоднозначним поняттям.  Воно постійно використовується в виразах буденного мовлення (“така його доля”, “мабуть, не доля”, “складеться, коли доля” та інші). Як складне міфологемне утворення, вона має широку варіативність значень. В російських фольклорних текстах існує уявлення про долю,  яку людина отримує при народжені і не може змінити, вона не залежить від задатків та особистих якостей [2; 131]. Наприклад, в цьому контексті, вона розуміється не як суджений (суджена), або життєвий шлях, а як частка, котрою наділяють. Зазначимо, що доля є мірою ваги, що становить одну дев’яносто шосту частину золота [3; 578].

Найбільш яскраво цей символічний прояв долі ілюструють сценарії головних обрядових дійств, пов’язаних з найсуттєвішими віхами в житті людини: народженням, одруженням, смертю. Він символізується їжею, в основному хлібом. Зазначимо, що метафорично, на іншому символічному рівні, хліб означає не лише благо, а й долю людини, що проявляється в мовних кліше, таких як “відрізаний кусень” – доросла дитина, та інше. [4; 145]. На Тернопільщині, кума, що несла дитину до церкви, брала шмат хліба з цукром за пазуху і стояла з ним під час хрестин. Повернувшись, розподіляла його між усіма в хаті, починаючи з батьків, та примовляла: “Щоб та дитина була вам мила, як хліб, та солодка як цукор”. В багатьох регіонах України існує звичай на хрестини дитини ділити бабину кашу. В деяких регіонах, з часом кашу, що вариться з пшона (яке, до речі, також є основним компонентом хліба) замінили на цукерки [5; 108]. Після того, як горщик розбивають, його вміст розподіляють між усіма прибулими та передають тим родичам, хто не змог бути присутнім під час дійства. В цьому акті ми бачимо символічну дію, що знаменує розподіл добра між членами  роду, в якому кожен, згідно з уявленнями про справедливість, має отримати свою частку.

На весіллі ми можемо побачити символ розподілу в акті різання весільного короваю, характерному не лише для Україні, а й для Білорусі та Польщі [4; 145]. Підтверджує зв’язок між долею та розподілом весільного короваю сама його назва - “доля”, що побутує на Тернопільщині, Івано-Франківщині: “Ой, у четвер, у передвечірню годину,/ Посходилась вся Марусина родина,/ Принесли їй півкоритця муки на долю,/ Ой, яка ж та доленька біла буде,/ Принесли їй півкоритця масла до долі,/ Ой, яка ж та доленька  пухкенька буде,/ Принесли їй півкуля цукру до долі,/ Ой яка ж та доленька солодка буде,/ Принесли їй півкопи яєць до долі,/ Ой, яка ж та доленька ясненька буде” [5; 139]; Йшов Івашко на посад,/ Стрічає його Господь сам,/ Із долею щасливою,/ І з доброю годиною…/ Пречиста сама порядок вела,/ Сам Господь стояв, доленьку давав” [6; 11]. Існує стійке повір’я: яким випечеться коровай, таке й буде життя у молодих, тобто їх доля [7; 32].

Звичай, пов’язаний з випіканням весільного короваю, існував ще за часів трипільської культури [8; 290]. В.Т. Скуратівський вважає, що коровай в ті часи був однією з форм жертвоприношення [9; 521] - віддавання частки добра духу, чи тотемному божеству. Так як люди, в ті часи, вірили в те, що померлі предки живуть поряд і приписували їм риси божественності, то зрозуміло, що вони мали віддати їм частку спільної власності, яка тим належала, тобто вчинити справедливий розподіл. Людина вірила, що робити так – правильно. Цей звичай, хоча і в дещо зміненій формі, продовжує існувати і дотепер в селах, коли на великі свята (різдво, паску та ін.), господиня лишає на столі частину їжі для померлих родичів. В цьому дійстві закладено глибинний психологічний сенс. Людина вчиняє так, але коли її запитати, вона скаже, що не вірить в те, що мертві прийдуть до хати їсти, вона знає, що з ранку на столі стоятиме ціла їжа, але вона продовжує вчиняти саме так, тому, що так має бути. Це відчуття закладено на глибинному підсвідомому рівні. Якщо порушити цей генотиповий фундамент – людина “відриває коріння”, в результаті - руйнується основа світобачення, що було закладено за довго до її народження. Вона втрачає відчуття гармонії зі світом і починає сприймати його як ворожий. 

Продовжуючи розглядати тему справедливого розподілу, повернемося до обряду весілля. В ньому приймає участь весь рід. Раніше, молода отримувала суспільний внесок продуктами - наслідок ведення натурального господарства, а громадським схваленням шлюбу ставав акт розрізання весільного короваю. Іноді він починався словами: “Дозвольте коровай різати, на мир роздати” [7; 53] - розподілити між членами роду, здійснити поділ так, щоб кожен, по справедливості, отримав свою частку. Відображується ця ідея в чисельних піснях: “Дружка коровай крає,/ Золотий ножичок має,/ Край, дружко, хліб дрібненько,/ Най буде поділенько” [5; 156 - 157]. В цих рядках закладене суспільне очікування рівного розподілу та того, що кожен отримає свою частку, відносно “первинної справедливості”.

“Розподіл”, як будь-який символ, може мати дві протилежні інтерпретації, які мають злитися в одну, щоб він отримав свій повний смисл [10; 46], тому поділ короваю супроводжується подарунками: “Ой, мати дочку частує,/ Щастя, долю дарує./ Ой не зозуля кує,/ Батько дочку дарує,/ Щастінком, здоровейком,/ Доброю долейкою” [5; 157], в цей момент всі отримують хліб – долю, та дарують долю.

Часто вживаними епітетами для позначення долі є: солодка, гірка – опис, що виражається в смакових категоріях, притаманних для їжі.

 До  приготування короваю відносились дуже сумлінно. Весь процес становив цілий ряд наперед писаних дій. Замішували його сім жінок, під час замішування вони співали веселих пісень, в яких оспівували воду, сім яєць, від семи курей, муку, змолоту на семи млинах [11; 18]. В народній традиційності немає нічого незваженого, чи випадкового, таке повторення числа сім - є гармонійною складовою всього звичаю, саме стільки часу Бог творив землю. На Лемківщині коровай прибирали вільцем з трьох гілок, поширеною також є оздоба пташками. Можна сказати, що у зовнішньому вигляді короваю відтворюється модель всесвіту.

Третім, не менш важливим етапом життя, що нерозривно пов’язаний з долею, крім народження та весілля - є смерть. При похованні неодружених народ дотримується багатьох звичаїв, характерних для весілля. І випікання та поділу короваю також [5; 172]. Люди відчувають необхідність збереження природної закономірності речей: народження, одруження, смерть, і проминати котрийсь з цих етапів не можна.

Необхідним елементом поминального столу - є коливо, котре також отримує кожен учасник обіду. Зазвичай це пшенична каша з медом та цукром [5; 175], [9; 564].   В цьому випадку розподіляється не випечений хліб, а зерно, його основа. До того ж, в деяких регіонах існував звичай обсипати молодих зерном, хмелем [6; 11]. Покійнику в головах ставлять свічку в склянці, заповненій зерном, що є символом вічного життя [7; 64]. Тобто хліб, основна складова раціону людини, неодмінно супроводжує всі звичаї і саме його найчастіше розподіляють і він має символічний зв’язок з долею. Хліб як доля супроводжує людину все її життя, від народження до смерті, він лікує. Тому в практиці замовлянь використовують його символізм: “Ця свята вода і цей святий хліб,/ Будуть чорну болєзнь вигонять…” (замовляння) [12; 33].

Тісний зв’язок хліба та долі виявляється в звичаї випікати калиту – солодкий, круглий хліб, густо намазаний медом, з діркою посередині [5;12 -13]. Випікаючи калиту, примовляли: “У небо наша калета, у небо,/ …а ті сонечко підіймись,/ Та на нас подивись:/ Ми калету чіпляємо,/ На місяць поглядаємо,/ Свою долю, радість закликаємо!” [9; 537]. Випікали його на свято Андрія, раніше язичницьке свято Калити, бога людської долі, що відбувається в найкоротший день року: “Взимку сонце заходить, а калита сходить”. Після традиційних ігрищ, пов’язаних зі святом, корж – калиту розподіляли між учасниками [13; 125] – в цьому акті, ми знову бачимо дійство пов’язане з розподілом.

Символ розподілу відображено в біблійному описі Таємної вечері, коли Ісус ділить хліб між апостолами, супроводжуючи цю дію словами: “Це плоть моя…” Ця дія повторюється кожен рік під час святкування Паски.

Постійне повторення обрядових дій є дуже важливим психологічним моментом, викликаним специфікою закріплення матеріалу в людській пам’яті. Циклічні повтори є символом кругообігу природних явищ, а людина діє саме відповідно до них. До того ж вони виступають гармонізуючим фактором між людиною та довколишнім світом, означуючи їх стосунки та визначаючи поведінку.

Висновки Придушення народних звичаїв, що відбувалося за часів існування Радянської влади, призвела до хаосу в свідомості людей, старі звичаї були зруйновані, а нові не змогли задовольнити одної з головних потреб людини – перебувати в гармонії з довколишнім світом.

Для того, щоб гармонія була можливою, людина має вірити в справедливість існування світу. Той момент справедливого розподілу, який ми прослідкували в обрядових дійствах основних моментів життя людини - є дуже важливим психологічним феноменом, що має знижувати рівень екзестенційної тривоги людей, пов’язаної з відчуттям невпорядкованості та несправедливості життя і долі.

На наш погляд, подальша розробка цього питання має спрямовуватись на вироблення конкретних методів психологічної допомоги особистості, з метою гармонізації відносин зі світом та внутрішнім відчуттям справедливості.

 

     Література

1.Верецька Любов Іванівна Феномен справедливості у контексті соціальної комунікації: Автореф. Дис. …кандидата філ. Наук: 09.00.03 / Південноукр. Держ. Пед. Унів. – Одеса., 2002. – 14 с.

  1. Энциклопедический словарь. Русского библиографического института гранат. Тринадцатое стереотипное издание / Под ред. Ю.С. Гамбарова, – М.: Тверской бульвар 25 – Т. 2, – 641 с.
  2. Толстая С.М. “Глаголы судьбы” и их корреляты в языке культуры // Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994. - С. 143 – 146.
  3. Борисенко Валентина Кирилівна. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково - обрядової культури українців: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Унісерв, 2000. — 190с. — Бібліогр.: с. 187-191.
  4. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., в 9-ти книгах / Упор. Л.М, Коломієць. – К.: Либідь, 1994.- Т. 2, кн.4 – 320 с.
  5. Козяр С. Віхи людської долі: весілля, похорон. – Хмельницький, 2000. – 72 с.
  6. Історія релігії в Україні: В 10 т. / Ред. Кол. А.Колодний та інш. – К.: Український центр духовної культури, 1996 – 1998. - Т. 1.: Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / Під ред. Б. Лобовика. – 384 с.
  7. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Дніпро. – 1996. – 729 с.
  8. Бенаус Л. Знаки, символы, мифы. / Бенаус Л. – М.: ООО “Астрель”, 2004г. – 160 с.
  9. Правдюк О.А. Народне весілля на Україні. Весілля. Кн. 1. – К.: Наукова думка, 1970.- С. 9 - 59.
  10. Павлов О., Полковенко Т., Фісун В. Вербальна магія українців: Наук. та навч.- метод. матеріали до курсів: фольклор, етнографія, звичаєве право, література, мовознавство, філософія, філософська антропологія / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Бібліотека українця, 1998. — 96с.
  11. Войтович В.М. Сокіл – Рід. Легенди і міфи стародавніх українців. - Рівне: Оріана, 1997. – 332 с.
...

Всі права захищено. Копіювання матеріалів дозволяється лише із вказанням авторства та посиланням на першоджерело.
Copyright MyCorp © 2018