Психологія: лекції, семінари,
практичні, сценарії тренінгів

пошук по сайту
ось
Вхід

До питання еволюції міфологемних конструктів в онтогенезі свідомості українського народу

ГоловнаСтаттіЦей матеріал

Скуловатова О.В. До питання еволюції міфологемних конструктів в онтогенезі свідомості українського народу // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Міленіум, 2006. – Вип. 27. - С. 211–219.

До питання еволюції міфологемних конструктів в онтогенезі свідомості українсько народу

Скуловатова О. В.

Свідомість народу твориться тисячоліттями існування людства. Цей процес є постійним та неперервним. Підґрунтя свідомості являє собою специфічний архитиповий вимір, що існує за своїми, особливими законами. Зв’язки їх творення можуть здаватися алогічними, з точки зору  арістотелівської логіки, але вони мають глибинний всеосяжний сенс. Зрозуміти його на даний момент - є одним з провідних завдань психології.

The consciousness of the nation is created during thousands years of the mankind’s existence. This process is constant and unbroken. The basis of the consciousness is a specific archetypical dimension which exists according to its own special laws. The ties of their creation seem to be inconsequent from the point of view of the Aristotelian logic but they have a deep all-purpose sense. At present one of the principal tasks of the psychology is to realize it.

Ключові слова: доля, міфологеми, свідомість, переживання.

  Не потребує доведення той факт, що свідомість українського народу вирізняється від свідомості будь якого іншого народу. Ці відмінності обумовлюються різними факторами: генотипом, історією, кліматичними та географічними умовами існування нації. Як що брати за основу гіпотезу, що висунув К.Г.Юнг, про спільність колективного несвідомого людства, можемо пропустити, що воно є найглибшим, основним шаром, на якому базуються більш пізні шари та утворення, специфічні для певної спільноти. Ці утворення умовно ми означили як міфологеми, сутнісні, логічні одиниці, які становлять основу міфу та є чинниками формування традиційної картини світу людини.

Вивчення свідомості людини, становить проблему, через неможливість розділити її та виокремити окремі одиниці, на основі яких можливо робити висновки що до цілісності. Подібні спроби мали місце в психологічній науці, зокрема Л.С.Виготський, намагався виокремити одиницю психічного. Складність полягає в тому, що зв’язки між конструктами свідомості становлять специфічну цілісність, вони взаємозалежні і мають сенс лише в взаємодії, в контексті якої вони існують. Тому вивчати свідомість ми можемо виділивши якийсь її певний конструкт, але розглядаючи його в структурі його складно взаємозв’язку з іншими конструктами.

В якості елементу для вивчення ми обрали міфологему “доля”. Вона є важливим та необхідним елементом традиційної картини світу українського народу. Міфологемний конструкт “доля”, становить цікаве, з точки зору психології, явище. Коли людина означує причину певних подій свого життя, як долю, вона здійснює діяльність направлену на означення, що в свою чергу призводить до творення “ілюзії оволодіння ситуацією”. Як, що людина знає, як та чому відбулась певна подія, вона не відчуває тривоги, тобто здійснюється своєрідна діяльність направлена на переживання ситуації. 

З огляду на складність та цікавість для психології проблеми творення свідомості взагалі та існування в ній міфологеми “доля” зокрема, ми обрали її об’єктом вивчення та аналізу.

За мету нашої статі ми поставили означити  частковий спектр зв’язків між міфологемою “доля” і іншими міфологемними конструктами свідомості. Зважаючи на складність та багатовимірність цих зв’язків, ми не намагаємось дослідити докладно всі можливі лінії та варіанти поєднань, означуючи лише напрям розвитку та спосіб побудови зв’язків.

Зазначимо, що міф протягом тривалого періоду часу становив окремий суто філософський предмет. В останнє десятиріччя в психології з’явилась хвиля інтересу до питання міфу, як базової основи творення свідомості. Хоча, перші поштовхи до його вивчення були зроблені К.Г.Юнгом, зокрема в його роботі “Душа та міф: шість архетипів”, але не зважаючи на це, проблема існування міфологем є недостатньо вивченою, зокрема міфологема “доля”, розглядається лише в контексті іншої наукової проблематики, в роботах Підласої І.А.,  Карпіловської С.Я., Титаренко Т.М., Губернюк Л.В.

 Ідея “долі” - є однією з найбільш давніх екзистенціальних сутностей. Вона виникла вже в архаїчні часи,  коли людина, ще тільки починала усвідомлювати та переживати залежність свого життя від навколишнього світу та оточуючої природи.

В давньослов’янській міфології доля з часом персоніфікувалася і утворила окреме божество, що з’являється у іпостасі дівчини, рідше хлопця. Народ вірив, що доля буває лиха і добра, в “кожного своя”. Вона народжується разом з дитиною та дається від народження, Богом, чи батьками: “Породила мене мати в нещасну годину,/ Дала мені злу долю, де ж її подіну? [1; 94]. “Вміла мати брови дати,/ Карі оченята,/ Та не вміла на сім світі,/ Щастя-долі дати” [2; 29].

Вся народна творчість просякнута уявленнями про долю. Велика кількість приказок підтверджують потребу в ній: без долі й по гриби не ходять; без долі, як без волі; дитина спить, а доля росте; добре тому жити, в кого доля не спить; своєї долі і конем не об’їдеш; доля не питає, що хоче, те й дає; кому доля, тому й півень яйця несе; на торгу долі не купиш; судьба – не собака, палицею не відіб’єш; хоч ряба і погана, та її доля кохана; ще ніхто не втік від своєї долі, та інші [3; 321].

За законом єдності та боротьби протилежностей, поряд з долею як антипод, з’являється поняття про недолю, злий дух, що з’являється, якщо не поладиш з долею [4; 332]: “Увесь вік свій дівувати,/ Недоля моя [2; 407]; На тебе серце не зійшла,/ Твоя і доля і недоля” [2; 408]. Разом з недолею існують злидні – маленькі істоти, що заводяться в хаті: не сама біда ходить, а з дітками. Селяться вони під піччю, в центрі хатнього господарства [4; 191], [1; 97]. На Поліссі молода, покидаючи батькову хату, примовляла: “Добра Доля! Та іди за мною, з печі пламенем, з хати каменем” [1; 97]. Відмітимо, що вогонь складний та багатозначний символ. У своїх значеннях він поєднує і позитив і негатив, він і тепло, їжа, затишок та захист, і загроза, небезпека, розруха. Демокрит уявляв душу - вогненною сутністю. Вбачається можливим провести паралель між душею та долею, як спорідненими поняттями. Вони даються людині при народженні божеством, духами, чи матір’ю, не народжуються, а саме даються вищим началом, символізують причинність та визначають буття. До того ж поняття “дух” і “душа” мають спільні корені [4; 271]. В українців та інших народів існують вірування, що душа вселяється в тіло разом з долею [4; 279]. Наприклад,  В.Войтович називає долю - духом [5; 160].

Відмітимо, що П.Іванов, на основі записаних ним легенд, виділив кілька типів уявлень про долю, серед яких було уявлення про долю як душу [6; 147]. Вірогідно, що образи “души” та “долі” утворюють деяку символічну єдність впливаючи на життя людини.

В творах Т.Г.Шевченка простежується цей феномен: “Що вас і долю проклинаю,/ І плачу тяжко, і, як ви…/ Души убогої цураюсь,/ Своєї грішної души” [2; 490] (підкреслено мною. - С.О.)

Макробій (ІVст. до н.е.), в своїх працях “Коментар до Сцепіону”, “Сатурналії”, прямо говорить про те, що Бог - це душа [7; 188 - 189].  Зважаючи на такі уявлення, ми можемо визначити триєдність символічних  значень: Бог, дух – душа, доля. Бог, виступає  як доля, приречення і він водночас – синтезована душа. В його “функції” входило наділяти душею та долею. Складна триєдність символічних значень пов’язана перш за все з тим, що символіка розвивається паралельно з розумінням світу, розширенням уявлень про сутність світобудови, її концепцією [8; 2].

З розвитком людства в нього почали складатись специфічні стосунки з долею. У пізніх уявленнях її вже можна побити палицею [1; 96]. В цей період простежується переродження та трансформацію міфологеми “доля”, з субстанції, своєрідної частки добра, якою наділяють боги та різноманітні істоти демонічного світу, вона спочатку перетворюється на особу, і пізніше набула ознак внутрішньої людської сутності, про, що свідчать її характеристики: лиха, добра, тиха, зла, злиденна, лінива, працьовита, роботяща, стара – це людські характеристики. Ілюструється це явище в байках, про ледащу долю, яку потрібно бити, яка спить цілий день, чи яку потрібно знайти, спіймати. Можна сказати, що  в цьому випадку ми маємо метафору характеру людини, через перенесення характеристик притаманних людині.

В.Т.Куєвда висунув гіпотезу, що до зв’язку слова “долоня” з поняттям “доля”, який проявляється на мовному рівні в співзвучному словосполученні “лоно долі”, то б то місце, де схована, записана доля. Зауважимо, що саме по долоні ворожки віщують майбутнє.

Етимологічний словник української мови наводить значну кількість споріднених за звучанням та значенням зі словом “долоня” слів інших мов, в тому числі і латинської, але нажаль він дає лише кілька варіантів тлумачення, одне з яких становить сучасне поняття. Цікавим є інше значення слова “долоня”, що трактується як “вирівняне та сильно витоптане місце де моляться” [12; 106 - 107], що означує відтінок релігійно-культового значення цього поняття. 

Поняття “доля” розглядається нами протягом всієї роботи тому розглянемо поняття “лоно”. Цім словом називають груди, живіт, частину тулуба у жінки, найчастіше нижню, жіночі статеві органи, тобто воно є поняттям наближеним до жіночої сутності [13; 286]. В народних уявленнях доля пов’язується перш за все з жінкою, матір’ю, породилею, вона може давати долю, про що свідчать народні пісні, що підтверджує зв'язок між поняттями “долоня” та “доля”. Інший рівень зв’язку понять, що говорить на користь висунутої гіпотези полягає в тому, що слово “лоно” пов’язують зі словом “лонок ”, яке означує одну з перекладин на ткацькому верстаті, через яку полотно перетягують на навій [13; 286]. Доля має символічний зв’язок з прядінням та ткацтвом (мойри та парки, богині долі в античності, плетуть нитку, що визначає долю).

Рука, частиною якої є долоня, дуже змістовний та багатовимірний символ. В багатьох культурах вона символізує божественну активність. Рука, що виступає з хмари – ранній символ зображення Трійці. Рука, що стискає скіпетр, меч чи державу, означає владу. В Біблії вона - поширений символ: рука, що била Хреста - інструмент Страстєй Христових; рука, що тримає гроші – означає зрадництво Іуди; вмивання рук, жест Понтія Пілата, що в наш час означає зняття вини. Пізніше жінка, що миє руки стала символізувати невинність. В Індійській культурі багаторукість богів – є визнанням їх могутності, сили [14; 413]. Жінка з розпростертими руками – є образом Богині – Матері (найчастіше зустрічається на рушниках, зображується на іконах, наприклад відоме зображення “Матір Оранта” в Софіївській церкві в Києві) глибинний і надзвичайно значущій елемент традиційної картини світу українського народу.

     В хіромантії передрікають майбутнє по лініям на долоні. Символічно вони означують майбутній  наперед визначений життєвий шлях людини. Спільнокореневим словом зі словом “долоня” - є слово “лоно”, яке демонструє зв’язок з прядінням і відноситься перш за все до жіночої сутності, до якої ми відносимо і долю також. Слово “долоня” має релігійно-культове значення, яке визначає складність та багатозначність цього поняття. Цей момент закарбовано на рівні колективного несвідомого, тому сучасна людина охоче відгукується на пропозиції поворожити по долоні, тобто передбачити долю, бо саме через долоню ця міфологема отримує відгук. Враховуючи вище наведені аргументи ми можемо стверджувати вірогідність даного припущення та включити слово “долоня” в смисловий ряд мовних конструктів, пов’язаних з міфологемою “доля”.

Спектр понятійних зв’язків міфологеми “доля” є широким та багатовимірним. У українського народу вона асоціюється, між усім іншим, з зозулею. Серед багатьох народів поширені легенди, де птахи виступають віщунами, провісниками майбутнього [14; 390]. Вони означують зв’язок землі та неба [14; 389], тобто виступають посередниками між світом людей та світом богів. На рушниках часто зображують саме птахів. Відоме зображення Богині – Матері, де на її руках сидять двоє птахів [15; 113], свідчить про відношення їх до божественного взагалі і через нього до долі, зокрема. Зазначимо, що до всього птах символізує дух та душу [14; 389] (ми вже проводили паралелі між символізмом душі і долі).

В Україні птахом, що віщує, була перш за все зозуля. В уяві народу вона перетворилась на певного посередника між людським світом та божественним, якому відоме майбутнє і до того ж який може на нього впливати. На честь неї названо рослину – зозулинець, іноді вона в народі ще зветься орхідея, (з латині Orcnis), братки, фіалка трьокольорова (з лат. Viola hiarta), зозулинець шлемоносний (з лат. Orshis militarius). В етимологічному словнику української мови, назва “зозуленець”, пояснюється тим фактом, що більшість цих рослин цвіте тоді, коли кує зозуля. Але крім цього, словник дає і інше пояснення, через магічний культ зозулі, що існує у слов’ян, згідно якого зозуля – є віщункою долі. До неї часто звертаються в заклинаннях та піснях. Зозулинець використовували в народній медицині з метою чарування, відновлення сил, або й отруєння, з огляду на великий вміст в ній токсичних речовин [12; 273 - 274].

Сама назва пташки похідна від слова “зозуляти”, тобто кувати, пророкувати [12; 274]. Слово “кувати” має відношення до ковальської справи, у значенні надавати форми, сковувати – охопити з усіх боків [13; 120], як що продовжити проводити мовні апології з долею, то можна сказати, що вона певним чином “кується”, тобто створюється, формується, з чого можливо вивести, що зозуля створює долю, а так як знак не може має одне значення, бо він завжди ширший за те, що означується, то з одного боку зозуля створює долю, а з іншого “заганяє” до її до рамок, сковує.

Зозуля – жіночий символ, переважно матері, часом він може означувати взагалі заміжню жінку, яка перетворюється в пташку за певних обставин, висвітлених в легендах (напр. “Як мати стала зозулею” [17; 23]; “Летіла зозуля, / Та стала кувати, / А то не зозуля, / А то рідна мати. / Вона прилетіла дітей годувати, / Вона передала горобчиком хліба, /  Зозулею солі, / Ой мамо, ой мамо, / Як тяжко без долі” (народний фольклор)). Цей момент є популярним для багатьох народів, у сербів є легенда, що сестра перетворюється на зозулю, через те, що оплакувала померлого брата; у поляків, княжна, що не хоче йти за нелюба стає зозулею [16; 323]. Тобто зозуля є переважно жіночим символом. Міфологема “доля” має пряме відношення до жіночого символу взагалі та міфологеми “Богині – Матері” зокрема.

Вбити зозулю вважалось злочином, бо вона була добрим вісником. Люди вірили, що куючи ранками, вона роздає добру долю, а коли співає на могилі, то втішає живих та оплакує померлих. У деяких містах співати веснянки починали тоді, коли закує зозуля. До неї звертались з примовляннями: “Зозуленька рябенька, / Пташечка маленька, /Закуй мені по звичаю, / Доти життя в світі маю” [17; 23]. 

У фольклорних мотивах образ зозулі є дуже популярним: Прийшов я в садочок, / Зозуля кувала, / А ти мене, Галю, / Та й не шанувала (Народна пісня) – в цьому фрагменті ясно виступають доленосні мотиви, хлопець приходить в садочок, тому, що це є для нього над важливим життєвим моментом, вирішується його доля, і саме там кує зозуля.

Можемо зробити висновки, що зозуля, в своєму багатовимірному знаковому контексті, має смисловий зв’язок з міфологемою “доля”. 

Проаналізований матеріал дозволяє зробити висновки, що міфологема “доля” - є значимим конструктом свідомості людини. Вона набуває сенсу у складному переплетінні взаємозв’язків з іншими поняттями, такими як дух, душа, матір, долоня, зозуля. Перелічені смислові конструкти відтворюють далеко не повну символічну конструкцію зв’язків, що становлять основу традиційної картини світу людини, а являють собою лише деякі дослідницькі нотатки.

Ми, лише, оглядово висвітлили механізми творення та логіку переплетення міфологемних уявлень в свідомості людини, але проблема потребує, ще більш детального вивчення та глибинного аналізу.

В перспективі розвитку теми, ми вбачаємо за доцільне, провести експериментальне дослідження свідомості людини, приймаючи за основу виявлені зв’язки між конструктами, що в свою чергу має відкрити раніше не досліджувані моменти та означити принципи та закономірності побудови зв’язків між конструктами свідомості людини і в подальшому, на основі отриманих результатів, робити загальні висновки, що до законів побудови та існування свідомості.

Література

  1. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології., 2-ге вид. – К.: Обереги., 2003 – 144 с.
  2. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Дніпро, 1981. – 614 с.
  3. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – К., 2000. – 379 с.
  4. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда-казка). Еволюція епічних традицій. – К, 1997. – 497 с.
  5. Войтович В.М. Українська міфологія. – К.: Либідь., 2002. – 664 с.
  6. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Дніпро. – 1996. – 729 с.
  7. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития: В 2-х книгах. – Харьков: Фолио; М.: ООО  “Изд-во АСТ” – 2000. – Кн. 1. – 832 с.
  8. Ольшанська І.Символіка орнаментів в українській народній вишивці // Українська народна творчість у поняттях міжнародної терміналогії / Під ред. Селівачова М.Р. – К., 1996. – 186 с.
  9. Болотіна Євгенія Валеріївна. Доля як предмет філософського дискурсу (соціально-філософський аналіз феномена): Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Запорізький держ. ун-т. — Запоріжжя, 2002. — 16с.
  10.  Яворская Г.М. О семантических параллелях в древнеевропейском наименовании судьбы // Понятие судьбы  в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994. – С.. 116 – 120.
  11. Ковшова М.И. Концепт судьбы. Фольклор и фразеология // Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994. - С. 137 – 142.
  12. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні / О.С. Мельничук (голов. ред.), Р.В. Болдирєв (уклад.) — К.: Наукова думка, 1985., Т. 2: Д - Е., с. 106 – 107.
  13. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні / О.С. Мельничук (голов. ред.), Р.В. Болдирєв (уклад.) — К.: Наукова думка, 1983., Т. 3: Н - П. — 653с.
  14.  Символы, знаки, эмблемы: Энциклопедия / В.Э.Багдасарян. – М.: Локид-Пресс, 2003. – 495 с.
  15. Давидюк В.Ф. Крокове колесо. – К.: Наука, 2002. – 118 с.
  16. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
  17. Калуська Л.В. Дошкільнятам про символіку і оберіги дому нашого. – Івано-Франківськ: Обл. Інст. ПОПП, 1993. – 32с.
...

Всі права захищено. Копіювання матеріалів дозволяється лише із вказанням авторства та посиланням на першоджерело.
Copyright MyCorp © 2018