Психологічні функції міфологеми “доля” та проблема приреченості майбутнього.

Головна → Статті → Цей матеріал

Скуловатова О.В. Психологічні функції міфологеми «доля» та проблема приреченості майбутнього  // Сучасні виміри практичної психології. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. Миколи Гоголя, 2006 - С. 36–40.

Психологічні функції міфологеми “доля” та проблема приреченості майбутнього.

Скуловатова Олена Вікторівна

Один з найскладніших феноменів нашого життя – це час. Минуле, теперішнє та майбутнє перебувають в нерозривній єдності. Людство завжди прагнуло зрозуміти його закони: письменники вигадали машину, котра дозволяє подорожувати в минуле та майбутнє, Альберт Ейнштейн розробив теорію відносності часу та простору. Але час, який показує годинник, та час, як його відчуває людина - різні речи.

В дитинстві рік нам здавався нескінченним, з дорослішанням час плине все швидше і швидше, хоча ми розуміємо, що справа не в часі, як фізичному вимірі, а в нашому внутрішньому відчутті.

Коли явити час у вигляді прямої, поділеної рисочкою в середині - теперішнім, зліва буде минуле, справа майбутнє, то ми отримаємо простий лінійний вимір. В цьому простому часі людина може бути лише в точці теперішнє. Але існує психологічне відчуття часу і тому вона час від часу потрапляє в минуле, чи майбутнє.

Як що вона відкриє фотоальбом, або буде розповідати іншому про своє життя, вона потрапить в минуле, не в фізичний вимір, а психологічний, знову переживе те, що вже сталося. Переживаючи події особистого життя, людина перебуває в психологічному вимірі минулого. Це не відбудеться, коли вона читатиме історичний роман, тому що минуле, описане в романі, не є її минулим, вона відчуватиме його в теперішньому.

Коли поспостерігати за похилою людиною, що розповідає про свою молодість, можна помітити, як “загораються її очі”, в них з’являється  блиск. В цей момент вона знову молода, її тіло в фізичному “тепер”, але переживає вона себе в минулому.

Крім минулого, людина може переживати майбутнє. Мрії, прагнення, перспективи, плани, надії, очікування, передчуття та ворожіння – є переживанням майбутнього. Уява переносить людину з фізичного “тепер”, в віртуальне “буде”. Чим молодша людина, чим більший відрізок життя в неї попереду, тим частіше вона живе в майбутньому, тому що там є ширше поле для переживань. Так само як стара людина - в минулому, бо там лишилися всі її можливості.

В теперішньому часі переживань немає. В момент “тут і тепер” людина живе, вона відчуває. І лише після того, як подія відбулася, вона може її пережити, тобто провести роботу з інформацією, направлену на осенсовання, привласнення, надання особистісного смислу та включення її у якості нового конструкту до картини світу. Розгортання послідовності подій простого лінійного часу оцінюється людиною як доля. Кажуть: “Так доля склалася; така її (його) доля”. Доля не лише те, що сталося, але й те, що має відбутися. Її існування - складний феномен.  Зібравши емпіричний матеріал та провівши бесіди з хворими, Карпіловська С.Я. прийшла до висновку про складність взаємозв’язку концепту “доля” з людиною. Він належить до активно діючих таємничих основ життя, становить ядро індивідуальної свідомості як один з важливих елементів суб’єктивної картини світу особистості [9; 268].

Міфологемне утворення “доля” припускає зумовленість подій, приреченість людини. Воно визначає її дії, що в свою чергу впливає на закономірності розгортання подій в житті людини. Це є важливим психологічним моментом, що потребує вивчення з метою розуміння значення і функцій цього утворення для формування життєвої стратегії людини, надання допомоги особистості у вирішенні питань життєвого вибору та розуміння закономірностей розгортання майбутнього.

На теперішній момент в психологічній науці проблема існування міфологеми “доля” в свідомості людини не вивчалася спеціально, а лише в контексті вивчення життєвого шляху особистості (Т.М.Титаренко, Л.В.Губернюк ) та феномену міфу. 

Аналізуючи проблему життєвого вибору до міфологеми “доля” звертається С.Я.Карпіловська.

В контексті культури різних народів “міфологему доля” розглядають Арутюнова Н.Д., Григорьева Т.П., Горан В.П., Гуревич А.Я., Денисов С.Ф., Ковшова М.И., Никитина С.С., Пиотровский М.Б., Стрелков В.И., Толстая С.М., Топоров В.Н, Яворская Г.М.

Детально аналізує міфологему “доля” в творчості Т.Г.Шевченко, Нахлик Е.К. Але ця фундаментальна праця не ставить за мету висвітлення психологічних функцій та загального значення міфологеми “доля” для свідомості українського народу.

З огляду на не розробленість проблеми визначення  психологічних функцій міфологеми “доля” та її ролі у формуванні образу та  майбутнього і його розгортання є необхідним вивчення цього питання.

Доля в буденній свідомості уявляється зумовленою, тому її можна передбачити, вгадати, а значить змінити. На це направлене ворожіння. У відчутті людини розриву між минулим і сучасним немає. Так само синхронним є сучасне і майбутнє. Технологія, за якою здійснюються ворожіння, пророцтва, заснована на тому, що майбутнє десь поряд, в паралельному вимірі, треба лише вміти його дістати і розгадати [3; 319].  Церква забороняла ворожіння [3; 319], але те, що воно існує до тепер - є свідченням глибинності міфологеми «доля» в підсвідомому людини, бо що, як не відгадування долі, по суті, становить смисл ворожіння. Ворожіння є невід’ємним атрибутом буття народу. Причину цього явища закладено в потребі людини мати майбутнє, а значить переживати його. Це переживання відбувається лише тоді, коли вона очікує, мріє, прогнозує, надіється, планує та передбачає його. Людина, яка не думає про майбутнє, не сподівається на нього, втрачає його.

 Значимість ворожіння та інших язичницьких обрядів, їх надзвичайна вкоріненість в глибинні пласти психіки народу, призвели до того, що офіційна церква не змогла їх викорінити. Вони поєдналося з християнською релігією і стали частиною культу. Цікавими є спостереження А.А. Потебні, що церкви зводились на місцях падіння ідолів і люди за звичкою продовжували відвідувати ці місця, місцеві погляди змішалися з привнесеними, християнські свята співпали з язичницькими [6; 276] - відбувся своєрідний релігійний синтез. Дівочі ворожіння гармонійно вплелися в християнські свята: ворожать на Андрія, в Свят Вечір, на свято Іванна та Катерини.

Традиції ворожіння складалися віками. Люди помічали, що існують закономірності розгортання подій: народження, розвиток, продовження роду, старіння, смерть, тобто певна визначеність. Кажуть: “Так йому написано” [3; 321], тому долю можливо прочитати. Циганки, коли ворожать, читають лінії, розташовані на руках. Вважається, що там написане майбутнє. В Україні існувала ціла система ворожіння, направлена на прогнозування майбутнього, вгадування судженого та інше. Нареченого, наречену, на яких було направлено гадання, називали – “Доля” [5; 139].

 Існували два види ворожінь: народні (дівочі, жіночі, чоловічі) та професійні, котрі здійснювались ворожками та відьмами.

Жоден акт ворожіння не відбувається без предметів, таких як карти у професійних ворожок та різноманітні побутові речі в дівочих ворожіннях, що пов’язано з одухотворенням природи людиною архаїчних часів. Вона намагалася примусити заговорити річ [11; 139].

В наш час наука істотно  просунулась вперед, люди позбулися багатьох забобонів та марновірств, але ворожіння лишилося. Воно допомагає вирішити екзистенціальні проблеми, такі як страх невизначеності майбутнього. Коли людина ворожить, вона не вірить в справжність передбачень, але в неї з’являється ілюзія керування та смислу. Щоб почувати себе людиною, необхідно почуття: я можу, я керую подіями, маю вплив на них. Гадаючи людина оволодіває майбутнім, відчуває себе захищеною, в результаті знімається екзистенціальний страх перед безглуздістю та невизначеністю життя.

Таке ж значення має поняття “доля”. Вона – засіб. М.В. Папуча влучно відмітив, що людина каже: “Доля” і вже починає управляти життям, може щось зробити. Таким чином вона будує ілюзію керування світом, тобто функцією долі є функція підтримки в свідомості людини ілюзії керування життям.

З точки зору екзистенціального підходу, міфологія є захистом проти тривог: невизначеності, безглуздості, смерті, самотності. Людина створює ілюзію того, що вона може якимсь чином впливати на світ і таки впливає на нього, бо сама його творить. Доля – це один з ключових моментів впливу. Тому в цьому контексті доля, як міфологемне утворення, несе  функцію захисту від екзистенціальних тривог.

На наш погляд, міфологема долі до того ж захищає від екзистенціального страху відсутності смислу. Те, що існує доля, означає, що життя не даремне, в ньому є сенс. Наявність наперед визначеної долі лишає надію на те, що майбутнє існує і має смисл – це функція створення ілюзії наявності смислу.

Крім того доля виконує пояснюючу функцію. Хвора людина шукає пояснень хвороби, це їй потрібно не скільки для розуміння, скільки для укріплення віри в смисл та можливість контролювати, управляти. По іншому не може існувати людина як культурна істота.

Доля може діяти як захисний механізм раціоналізації. В такому випадку вона виправдовує бездіяльність чи події, на які, як людині здається, вона не може вплинути, бо за неї вже все вирішено. Через долю людина пояснює, чому одному дістається все в житті, а інший бідує: дурень спить, а Бог для нього долю держить; як йому не пить, коли його доля не спить; хоч ряба й погана, та в неї доля кохана – цей феномен, можемо означити як функцію раціоналізації.

Міфологема «доля» символізує визначеність, зумовленість подій, позбавляє від страху хаосу, несправедливості, алогічності життя, створює ілюзію захищеності, тобто виконує стабілізуючу функцію.

Вона позбавляє від необхідності брати відповідальність за події, вибори та вчинки. Це спрощує життя, звільняє від відчуття провини та неповноцінності, неспроможності щось зробити, змінити. Якщо існує приречення, то все відбувається так, як має бути і нічого не можна змінити. Цю функцію можна назвати – функція зняття відчуття вини та відповідальності.

Але в міфологемі долі закладено протиріччя: доля зумовлена,  але саме можливість її вгадати дає надію на зміну: якщо знаєш, що буде, то можеш вплинути на майбутнє, змінити його.

Сутність зміни полягає в здатності людини робити вибір. Т.М. Титаренко зазначає: “роблячи вибори, особистість будує своє життя, свій світ, свою долю” [7; 9].

Християнська релігія принесла новий світогляд і серед іншого, вона намагалася замінити “сліпу судьбу”, вірою в осмислене провидіння [10; 653]. Доктрина церкви відкинула думку про долю, як фатум, невідворотній наслідок. Віра в розумність вищого начала не дозволяла стверджувати, що воно здійснює щось хаотичне, чи неконтрольоване, тому долю як поняття намагалися витіснити провидінням, божественним промислом [1; 1]. Основна ідея полягала в тому, що ще до народження людини відомо, що буде, але не через фатальність, а тому що людина є частиною великого плану [2; 14]. Вона може обрати будь який шлях, тобто у виборі вона вільна, на відміну від людини дохристиянського часу, котра не могла обирати долю. Доля, яка існувала в міфі, найчастіше губила людину, доля – провидіння мала її врятувати [1; 6].

Крім того, теїстичне уявлення змінило відношення до проблеми “свободи вибору”. Воно стверджує, що людина мусить обирати: вічне життя, чи муки [3; 326]. Тобто вибір є вже не вільним, а вибором – приреченням. Людина мусить обрати шлях, але приведе він її лише до одного з двох варіантів.

Проблема наявності, чи відсутності вибору в житті людини є глобальною екзистенціальною проблемою, рішення якої ми не ставили за мету в нашій роботі. На наш погляд, вона вирішується самим вибором: людина може обрати шлях вибору, а може обрати шлях його відсутності. Шлях вибору – це шлях боротьби, вольових рішень та вчинків. Існує своєрідне протистояння між волею та долею. Цитуючи С.Я.Карпиловську зазначимо, що вибір стає тим смисловим центром, який фокусує на “полі боротьби волі з долею” всі смисложиттєві питання особистості. Людина залежить від долі. Але існує і протилежне – залежність долі від людини, її свідомо-активного або підсвідомо-пасивного вибору долі [9; 268 - 269]. Якщо під долею розуміти обставини, що склалися, соціальну ситуацію та співвідношення удач та поразок, очевидно, що людина може обрати шлях покори чи шлях боротьби. У останньому випадку вона потрапляє до ситуації протистояння долі, тобто починає діяти через вольовий акт.

Нас цікавить вплив міфологеми долі як конструкту картини світу людини, на її життя. Так як вона свідомо чи несвідомо присутня в архітектоніці кожної людини [9; 268], то доля безперечно має значний вплив на майбутнє. Як ми зазначили вище, людина може потрапити в  майбутнє переживаючи його. Вона прогнозує події і відчуває певні емоції відносно них. Міфологема долі, в цьому випадку, здійснює проективні функції.

Враховуючи все вище зазначене, можемо визначити основні психологічні функції міфологеми доля:

• підтримки ілюзії керування життям;
• захисту від екзистенціальних тривог: невизначеності, смерті, самотності;
• підтримки ілюзії наявності смислу;
• пояснююча;
• функцію раціоналізації;

-

-

• проективна. 

Підсумовуючи, можемо сказати, що міфологема долі є невід’ємною складовою картини світу людини, так як вона презентує в її свідомості закони розгортання майбутнього. Вона почала окреслюватись та формуватися в архаїчні часи і міцно закріпилася в колективному несвідомому людства. Наявність феномену ворожіння засвідчує її присутність, як в житті людей минулого так і сучасників. Вона результат специфічного переживання часу, його закономірностей, спрощених архаїчним мисленням.

Доля символізує приреченість майбутнього, але в ній закладено дилему: майбутнє зумовлено долею - людина може його змінити, вплинути на долю. Вона знаходиться в складному протистоянні з волею та свободою вибору, надаючи людині змогу вирішувати: йти шляхом вибору, чи шляхом його відсутності.

Як складне міфологемне утворення вона має ряд функцій: підтримки ілюзії керування життям, захисту від екзистенціальних тривог (невизначеності, смерті, самотності), підтримки ілюзії наявності смислу, пояснюючу, функцію раціоналізації, стабілізуючу, зняття відчуття вини та відповідальності, проективну. 

Література

1. Болотіна Є.В. Доля як предмет філософського дискурсу. – Запоріжжя. – 2002. – 16с.
2. Гордон Л. Судьба: план, цена, цель. – Центр Вера: “ Краеугольній камень” – 1996. – 96с.
3. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – Київ, 2000. – 379с.
4. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основа Юнгианского анализа сновидений. _ Москва: «Рефл.-бук», К.: «Ваклер», 1997 – 304с.
5. Кульбака В., Качур В. Індоєвропейські племена України епохи палеометалу./ Маріупольській гуманітарний інститут. – Маріуполь: Рената, 2000. – 90с.
6. Потебня А.А. Слово и миф. – М.: «Правда», 1989. – 624с.
7. Титаренко Т.М. Життєвий вибір, як рушійна сила особистісної світопобудови. Особистісний вибір: психологія відчаю та надії. /Т.М. Титаренко. – К.: Міленіум, 2005. – с. 9 – 46.
8. Топоров В.Н, Судьба и случай. Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1- е полугодие. – 1994., с. 38 – 75.
9. Карпіловська С.Я. Вибір перед лицем долі. Життєвий вибір, як рушійна сила особистісної світопобудови. /Т.М. Титаренко. – К.: Міленіум, 2005. – с. 9 – 46.
10. Философский энциклопедический словарь./ Аверенцев Э.А. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 815с.
11. Фрайденберг О.М. Миф и литература древности. – М.: «Восточная литература» РАН, 1998. – 800с. Между Эдипом и Осирисом: становление психоаналитической концепции мифа. – М.: «Совершенство», 1998, с.39 – 57.